Корпус, який відновлювали протягом 15 років, побудували ще в 1920 році. Мешканці навколишніх будинків і лікарі кажуть, що до реконструкції тут були майже руїни.
— Коли я жила тут поряд на вул. Остафова, — говорить рівнянка Юлія, — для мене й сусідів територія навколо стаціонару шкірвендиспансеру була забороненою зоною. Ми не дозволяли там гратися дітям і самі обходили її десятою дорогою. На місці сьогоднішнього оновленого корпусу була руїна. Хворим із сусіднього корпусу через це не було де гуляти й вони «висіли на парканах», дихаючи свіжим повітрям.
— Місця і фінансування для стаціонарного відділення нам катастрофічно не вистачало, — розповідає головний лікар шкірвендиспенсеру Наталя Маняк. — Було таке, що в одній маленькій палаті, розрахованій максимум на двох чоловік, лежали п’ятеро, а в одному з кабінетів, порушуючи всі санітарні норми, відбувалися огляди пацієнтів.
Тепер на місці «руїни» стоїть двоповерховий корпус з мебльованими палатами, оновленою їдальнею, пластиковими вікнами і бойлерами в душових кабінах. Лікарі жартують, що тепер тут можна жити з комфортом, як у квартирі. Крім того, тут обладнали кабінети для процедур та незабаром завезуть новий апарат вартістю 300 тис. грн. для лікуванням ультрафіолетом.
Оновлене приміщення розраховане на 50 ліжок. На черзі на реконструкцію — другий корпус та підвальне приміщення, яке називають «катакомбами». Разом з тим лікарі наголошують, що головному відділенню диспансеру необхідне нове, значно просторіше приміщення.
— Ми обслуговуємо і місто, і область, а для цього головному відділенню шкірвендиспенсеру потрібне більше приміщення, ніж ми маємо сьогодні, — зізнається Наталя Маняк. — Та й стаціонар знаходиться далеко від нас. На його території, до речі, є можливість добудови й головного відділення.
