Втрачено назавжди
Місто Рівне шістдесятих років, подорож яким ми здійснюємо подумки вже котрий місяць, мало досить багато прикмет, які сьогодні вже втрачені й забуті. Не всі ці прикмети були притаманні тільки Рівному, були і такі, які характеризували той час, ту історичну епоху. У багатьох містах світу є пам’ятники таким прикметам життя. Наприклад, пам’ятник трамваю у вигляді власне трамвая, який вже не ходить. У Рівному я б поставив на вічну стоянку селянського воза, яким у шістдесяті роки мешканці приміських сіл довозили до обласного центру харчі на продаж. Або вагон приміського поїзда, яких уже давно немає.
На щастя, в Рівному навряд чи додумаються поставити пам’ятник огірку, як у Ніжині. Але монументи місцевим поетам і прозаїкам, яких ніхто не читав, як на мене, відображають далеко не всю нашу історю двадцятого століття. Тож спробую відтворити по пам’яті ті прикмети життя шістдесятих років, яких вже немає.
Насамперед я б згадав старі сквери і парки, яких нині вже майже ніхто не пам’ятає. Це і сквер поблизу залізничної колії, зліва від в’їзду на шляхопровід з боку пивзаводу. У цьому сквері тополі були висаджені правильним овалом, по периметру стояли лавочки, а посередині були клумби і гіпсова статуя. Ще один сквер був навколо нинішнього діючого католицького костелу біля будинку офіцерів на Соборній. Там теж були великі дерева, лавочки, спортивні майданчики. Дуже гарний сквер із тими ж гіпсовими статуями оточував старий стадіон «Колгоспник». Останні залишки цієї паркової зони буди затоптані на початку дев’яностих промтоварним ринком на Замковій. Уздовж Усті аж до Басового Кута теж був парк, а під нинішньою парашутною вежею були гарні доріжки, оточені тополями, а поміж ними — два відкритих басейни, вода з яких у шістдесяті роки вже була спущена. Тепер там — непролазні хащі. Мальовничий та затишний парк Хрущова поблизу педагогічного інституту став тепер скупченням потворних бетонних конструкцій, які лякають відвідувачів Палацу дітей та молоді. Окремим пунктом я згадав би невеликий гай, майже справжній ліс, який був на місці нинішнього «лебединого» ставка. Там навіть звірі, кажуть, водилися. Тож казати, що нинішнє місто є зеленим, можуть лише ті, хто не жив у Рівному в шістдесяті роки і не бачив, як наше місто насправді потопало влітку в зелені.
Немає вже бульварів на вулиці Чорновола (тоді — 17 Вересня) і Кіквідзе (тоді — Вокзальна). Ці бульвари розділяли проїжджу частину на дві окремі частини, посеред яких була смуга зелених кущів. Те, що задумали нині на проспекті Миру, — ні чим іншим, ніж пародією на ті бульвари не назвеш.
Назавжди зникли з міста цілі вулиці й провулки. Половина колишньої вулиці Карла Маркса стала придатком до продуктового ринку, а там були затишні будинки з не менш затишними подвір’ями. Майже нічого не залишилось від вулиці Словацького, більша частина якої знищена нинішнім простором для прогулянок за кінотеатром Україна. А там була не одна, а дві вулиці із старими будівлями і чудернацькими провулками поміж ними. Лише назва і кілька будинків залишились від старої вулиці Здолбунівської, на місці якої вирує нині циганкуватим життям «ринок Дикого».
Немає тепер всієї правої частини центральної вулиці міста, на якій розміщувалися останні історичні нашарування старого польсько-єврейського містечка Rownego з магазинами, аптеками, бібліотеками, кінотеатрами і т.д. Кінотеатр імені Шевченка також зник з території парку імені того ж самого Шевченка. У тому ж парку немає вже танцмайданчика, а напівзруйновані спортмайданчики востаннє доглядалися ще за часів Петра Шелеста. Не знаєте, хто такий був Петро Шелест? То так і буде.
Не ходять вже по місту автобусики ПАЗ, в які так нелегко було заходити через передні двері. Нинішні приватні маршрутки — слабка згадка про той транспорт. Так само немає автобусів ЗіС, автомобілів ЗіМ і вантажівок із фанерними кузовами. Не літають над містом літаки-«кукурузники» АН-2. Немає міліцейських мотоциклів із колясками, та й міліціонерів у синіх строях теж вже ніхто не пам’ятає. Не звучить музика і новини із репродукторів на стовпах, не гудуть, закликаючи робітників на зміну, гудки на старих заводиках і фабриках. Зникла фабрика з виробництва валянок, зникли млини на перехресті вулиць Чорновола і Бандери (Московської). Не стоїть ззаду за поштамтом триповерхова споруда міського відділу міліції, та й сам поштамт тепер вже не поштамт.
Не торгують на вулиці газованою водою по чотири копійки, немає ні продавців цієї води, ні автоматів, де солодка газвода була не по чотири, а по три копійки, але сиропу в ній було менше. Майже зникли пивні бочки із свіжим пивом без консервантів, бо не було тоді ніяких консервантів. Зранку і вдень не поливають вулиці водою поливальні машини, не сяє веселка у струменях чистої води, під яку так приємно було в дитинстві підбігти в самих лише трусах…
Багато ще чого ніколи не буде у місті Рівному. Зате тепер є те, чого не було тоді, багато чого з’явилося в місті саме у шістдесяті роки. Про це і згадаємо у наступному розділі.
