У 18 років він став на захист Києва, а вже за кілька місяців – боронив Україну на сході. Мріяв про найшвидшу перемогу, а після неї – про кар’єру актора, а нині тисячі людей прийшли на прощання з ним, йдеться в ТСН.
Завжди веселий та життєрадісний – Назарія Войтовича у його рідному місті Радивилів знали чи не усі.
– Він тут місцева зірка, ні одного концерту в нас в місті без нього не відбувалося, – розповідає мама полеглого бійця Ольга.
За місяці на війні він став своїм і для побратимів.
– По віку він міг бути моїм сином, він був не по своєму віку дорослим, він підтримував тих, кому було тяжко, – твердить “Док”.
– Це він так казав, що хто, як не ми, мам. Мам, не плачте, там тоже чиїсь діти, – переказу слова сина жінка.
Отримав позивний «Малий», бо був серед побратимів чи не наймолодшим, ще вчорашній школяр і майбутній соцпрацівник за спеціальністю. В нього була купа захоплень – кікбоксинг, футбол, а ще шалена мрія з дитинства – стати актором. Та найважливішою справою життя стала для Назарія – Перемога. Він швидко опанував військову справу і вже влітку «Малий» боронив Україну на сході.
– Він рвався на фронт, бо там хлопці, там хлопцям треба допомога, – пригадує слова сина мама.
Він був і справді підтримкою для побратимів. “Барс”, який кілька днів поспіль з Назарієм – тоді ще 18-річним студентом університету Драгоманова- намагалися записатися до тероборони Києва, тепер завдячує «Малому» життям, коли йому прилетіло в окоп.
– Він мене з уламків діставав, я був непритомним. Якби не він, то я не знаю, чим би це закінчилось. Він отримав контузію, але залишився далі виконувати бойове завдання,- розповідає боєць.
Нині з Назарієм прощаються навколішки. Минулого місяця йому виповнилося 19, він отримав звання молодшого сержанта.
