У номінації «Найкращі спортсмени 2009 року» впевнену перемогу здобув Олег Омельчук. Його «бронза» на чемпіонаті Європи зі стрільби з пневматичного пістолета хоч і була здобута у командному заліку, втім, у сприйнятті моїх колег була на вагу золота. До того ж за підсумками усіх етапів Кубка світу Олег увійшов до вісімки найкращих стрільців планети.
”Срібло» журналістського п’єдесталу дісталося колишній дзюдоїстці, а нині боксерці Іванні Крупені, яка на чемпіонаті Європи у Миколаєві виборола срібну медаль. Оскільки віднедавна жіночий бокс було введено до олімпійської програми, то на Іванку в нас є чималі надії.
Вперше за три роки проведення рейтингу третє місце розділили між собою одразу троє спортсменів. Однаково балів набрали білоруський легіонер «Пульсара» Павло Улянко, а також пара волейболісток-»пляжниць» Олена Басанова-Валентина Грицюк. Дівчата на чемпіонаті світу серед юніорів посіли 5 місце. Щодо Улянка, то, гадаю, вболівальникам не потрібно пояснювати, що він означає для нинішнього «Пульсара».
Загалом під час визначення найкращих спортсменів спортивні журналісти згадали аж 21 прізвище. Це і чемпіони світу з ловлі на мормишку Богдан Дем’янчук та Іван Щевич, і чемпіони Дефлімпійських ігор Василь Ажнюк та Сергій Фролов, і срібний призер чемпіонату світу з кікбоксингу Роман Кроль, і єдина представниця Рівненщини на Зимових Олімпійських іграх у Ванкувері фрістайлістка Ольга Полюк, і навіть баскетболіст Сергій Ліщук, який грає у Валенсії.
При визначенні переможців у номінації «Найкращі тренери 2009 року» журналісти були послідовними, принаймні щодо переможця. «Золото» з відчутною перевагою здобув тренер Олега Омельчука Сергій Бондар. Причому, крім Омельчука, у нього цього року «вистрілила» ціла обойма молодих спортсменів — Андрій Сокол та Роман Нагорний нині лідери в Україні у своїх вікових групах.
Друге місце, можливо дещо несподівано, дісталося головному тренеру жіночої баскетбольної команди «Сузір’я-НУВГП» Валерію Жартуну. Команда нині виступає в головному баскетбольному дивізіоні країни, при цьому сформована вона винятково з власних вихованок. Судячи з усього, врахували журналісти і медалі, здобуті юними рівненськими баскетболістками в Дитячо-юнацькій баскетбольній лізі України, а також роботу Валерія Жартуна у тренерському штабі кадетської збірної.
Третє місце серед тренерів на «П’єдесталі-2009» було віддано наставнику МФК «Рівне» Юрію Баховському. З одного боку, команда вилетіла з вищої ліги. Але з іншого — вона була єдиною, хто грав лише своїми вихованцями, та й бюджет МФК «Рівне» значно поступався іншим клубам. У міжсезоння троє основних гравців перейшли до львівського «Кардинала», плюс команда через різні причини втратила ще трьох виконавців, але юні вихованці спортшколи змогли гідно замінити їх у першій лізі.
”Найкращим клубом року» став спідвейний клуб «Каскад». Парадокс можливий, напевно, лише у нашому спідвеї — команда виграла «Кубок європейських чемпіонів», але разом з тим стала лише другою в скромній Українській лізі спідвею. Завдяки керівництву «Каскаду» вболівальники змогли побачити у Рівному гонщиків екстраліги. До того ж саме цей клуб був ініціатором встановлення на мототреку надувних бортів (хоча тут не можна не згадати депутата облради та заступницю міського голови Галину Кульчинську, а також її однопартійців). Жирний мінус «Каскаду» — відмова від запланованої участі в Польській лізі. Втім, подібних мінусів більш ніж достатньо у будь-якого з клубів.
”Найкращий клуб» — не єдина номінація «Каскаду». Перемогу у Кубку європейських чемпіонів журналісти ще й назвали «Подією року». Говорити щодо цього можна багато, зокрема те, що трофей цей для нас виграли поляки, але, як кажуть, гра забувається, а результат залишається.
Напевно найсуб’єктивніша номінація «Інтерв’юент року». Це просто фантастика, але втретє поспіль у цій номінації переміг наставник МФК «Рівне» Юрій Баховський. На тему, як правильно спілкуватися з журналістами, п.Юрій може вже писати дисертацію. Головними його конкурентами були президент «Каскаду» Сергій Дем’янков та старший тренер «Пульсара» Михайло Переверзій.
І нарешті «Розчаруванням року» спортивні журналісти назвали бездіяльність влади Рівного щодо розвитку в місті матеріально-технічної спортивної бази. Як це не прикро, але:
U у 2009 році жодної копійки на ремонт стадіону «Авангард» виділено не було;
U у спортивної школи з веслування Рівнерада відібрала половину землі;
U як і раніше, без приміщення залишаються шахісти, яких ще три роки тому виселили з шахово-шашкового клубу в центрі міста;
U рівненська хокейна команда «Фаворит» змушена проводити домашні ігри у Луцьку, оскільки рівненську штучну ковзанку місцеві бізнесмени змушені були перевезти до Нетішина.
До того ж невизначеною залишається ситуація навколо «Вереса» — переговори з новим спонсором щодо майбутньої співпраці вже півроку ніби як ідуть, а що і до чого — ніхто не знає. Звісно, була у місті фінансова підтримка спортивних клубів, проводились змагання (переважно дитячі), але саме наявність стадіонів, палаців спорту, спорткомплексів, басейнів, майданчиків зі штучним покриттям, ковзанок та інших спортивних об’єктів є тим фундаментом, на якому тримається здоровий спосіб життя, а разом з цим й імідж міста. На жаль, за цим критерієм ми відчутно поступаємося тому ж Луцьку, Івано-Франківську чи Тернополю.
