Але гра все розставила по місцях. Подібно до лисіючого молодика, який купив дорогі ліки від облисіння і чекає, що у нього відростуть розкішні кучері, наші уболівальники, нагодовані «експертами-оптимістами», були неабияк розчаровані. Бо коли б не удача, то італійці забили нам не два м’ячі, а шість-вісім. Але вони цього не зробили, за що окрема подяка нашим самовідданим гравцям. Але самовідданістю не заміниш майстерність, яка у італійських футболістів на порядок вища.
Нашим могло пощастити ще більше, але що з того? Хто більше заслужив право грати у європейському фіналі? Чинні чемпіони континенту, які зібралися і впевнено перемогли, чи наша команда, з якої тренер вичавив максимум. Нам же не соромно за мінімальну поразку!
Скажете, що у нас ще є шанс – треба «лише» обіграти Італію в листопаді, перед тим перемігши Мальту та П.Македонію. Але для цього нам потрібно хоча би десять футболістів справді високого класу, а не роздутих рекламою посередностей. Таких футболістів нам взяти немає де. Бо їх треба виростити у чемпіонаті високого рівня, а не в тому, що ми маємо тепер. Оскільки ми цей процес ще не починали, то варто подякувати Італії за вчорашню гру. За те, що не забили нам більше двох хоча могли. Ну і нашим хлопцям теж слід подякувати. Вони зробили все що могли. На жаль, можуть вони небагато…
