Після цього хорвати зрівняли рахунок і гра закінчилася внічию 1:1, що залишило нашу команду, яка перед цим програла в гостях 0:2, поза світовим фіналом. Винним у цьому наша футбольна громада назвала того самого арбітра, який помилково не зарахував гол хорватам. Саме він, а не команда та її тренер виявився, на думку наших співвітчизників, причиною невдачі. Прізвище ж арбітра, який перед цим помилково не зарахував гол Гусина «Барселоні», всі назавтра забули, як і той гол.
Який висновок? Коли ти сильніший за суперника тобі не страшні помилки арбітра – на помилково зарахований чи не зарахований гол, призначений чи не призначений одинадцятиметровий слід відповідати трьома забитими м’ячами. І тоді жоден арбітр супернику не допоможе. Коли ж ти не сильніший за суперника дуже зручно пояснити невдачу не тим, що опоненти грали краще, а тим, що арбітр «зламав гру», «вплинув на результат» і так далі. Інколи навіть неозброєним оком видно як та чи інша наша команда чекає отої рятівної помилки арбітра не на свою користь аби, зітхнувши з полегшенням, програти, пославшись не на свою неспроможність забити, а на злі підступи невідомих «ворожих сил».
Я зовсім не стверджую, що помилки арбітрів не впливають на результати футбольних матчів. Дуже навіть впливають. І спосіб з ними боротися є лише один – грати до кінця, віддавати всі сили на футбольному полі і, коли ти сильніший, доводити це забитими м’ячами. Так як колись зробило «Динамо» у Барселоні. На жаль, це сталося лише один раз…
