У 2012 році дві колишні величні імперії — Російська та Османська — вирішили нагадати світу про свою минулу велич гучними історичними драмами. Туреччина не пошкодувала рекордні для країни $17 млн., щоб полоскотати ерогенні зони своїх патріотів. Історична драма-бойовик “Завоювання. 1453 рік” розповідає про завоювання молодим, ерудованим султаном Мехметом Другим старої, розбещеної християнської столиці — міста Константинополь.
Найдорожчий і найприбутковіший за всю історію турецького кінематографа фільм не ставив за мету відтворення духу османської епохи або влаштування екскурсії у глибини ісламської культури. Це — блокбастер місцевого регіонального значення, який нагадує одночасно китайські орієнталістичні бойовики й індійське кіно та старанно копіює батальні сцени з культового “Володаря кілець” . Для турків штурм майбутнього Стамбулу є найвидатнішим, кульмінаційним моментом османської історії. Картина прогнозовано викликала небувале національне піднесення і сприймається сучасними турками так, як у свій час сприймався радянськими людьми легендарний “Чапаєв” братів Васильєвих. Автори патріотично-комерційного бойовика відправили у культурний світовий простір ідейний месидж — завоювання османами-мусульманами тисячолітньої столиці християн східного обряду стало великим благом для завойованих і є прогресивною подією в історичному контексті.
Християнам таке трактування історії не сподобалось. Мали місце локальні протести — здебільшого у Греції. Освічені християни добре пам’ятають рядки з Османських хронік мусульманського історика Саад-ед-Діна.” Коли за наказом Мехмета Другого грабунок міста було припинено, настав повний спокій. У тиші замість недоладного церковного дзвону пролунав приємний голос муедзина, що сповіщав про час молитви. Із церков викинули ідолів, позбавили від смороду, добудували мінарети — одне слово, перетворили їх у місця благочестя мусульман”.
Росіяни, в особі 43-літнього режисера Андрія Прошкіна, запропонували високобюджетну історичну драму “Орда”, ідейно протилежну войовничому турецькому епосу. Прошкін, виконуючи замовлення інвесторів, громадської організації “Православна енциклопедія” та ОАО “Газпром”, зняв картину не про силу зброї та лицарську звитягу, а про силу духу та віри. Картина розповідає про ординські страждання московського митрополита Алексія у середині XIV століття. До степової столиці Золотої Орди міста Бату Сарай митрополит прибув, щоб зцілити матір Великого Хана. З історії відомо, що місія митрополита виявилась драматичною, але врешті-решт вдалою. Митрополит-цілитель отримав у подарунок від вдячного хана ярлик, який надавав Церкві право не платити данину монгольським податківцям-баскакам. Не знаю кого і як зцілював сьогоднішній митрополит Кирило, але і нинішня РПЦ звільнена від сплати податків. Маю на увазі не церковну службу, а господарську діяльність — торгівлю, виробництво та сферу послуг.
Над режисером Прошкіним, у разі комерційного провалу, не нависав дамоклів меч банкрутства — це означало повну свободу творчості. До того ж сценаристом картини став Юрій Арабов — постійний сценарист короля артхаусу Сокурова. Ці факти натякали, що $12 млн. (бюджет картини) буде витрачено не для розваги армії глядачів, а для їхнього духовного просвітлення та естетичного розвитку. Що і сталось. Незважаючи на неймовірні зусилля художників, декораторів, істориків, етнографів, акторів стрічка вийшла по-сокурівському нудною. Вдихнути в арабський сценарій феєричну енергетику і динаміку схожої історично-етнографічної драми Мела Гібсона “Апокаліпсис” Прошкін, на жаль, не зміг. Цінність картини в одному — у ретельному та багатому зображенні побуту і звичаїв середньовічних монголів. І цим картина може стати у пригоді студентам-етнографам.
Останнім часом Кремль приділяє все більше уваги православному вихованню своїх громадян. Це логічно. Після розпаду Радянського Союзу і ліквідації морального кодексу будівника комунізму країна опинилась у духовній пустелі. Російська влада пригорнула скривджену попередниками Церкву. Тепер вдячна Церква повинна повернутись до своєї багатовікової функції — допомагати державі керувати власним народом і надавати моральну та психологічну підтримку у міждержавних змаганнях. Тож глядачів, я впевнений, очікує ще не одна кінокартина про чудове зцілення з допомогою православної молитви, у титрах якої палатиме голубий вогник — логотип “Газпрому”.
