З 22 по 25 червня на території колишнього села Пужники, що в Тернопільської області, тривав черговий етап пошукових досліджень.
Його метою було виявлення останків поляків, які трагічно загинули в лютому 1945 року, повідомляє Український інститут національної пам’яті.
Протягом чотирьох днів пошукова експедиція заклала близько 50 розвідкових траншей. Однак масового поховання виявити не вдалося. Натомість дослідники знайшли окремі фрагменти дерев’яної труни, ґудзики та ймовірні уламки взуття. Ці знахідки, ймовірно, вказують на одиночне цивільне поховання в труні, яке не пов’язане з трагічними подіями лютого 1945 року.
Пошукові роботи проводилися на виконання домовленостей, досягнутих у межах діяльності українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті. Виконавцем виступило товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». До експедиції долучилися польські фахівці — співробітники Поморського медичного університету в Щецині, представники фундації «Свобода і Демократія» та Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Фаховий нагляд і консультаційну підтримку забезпечували спеціалісти комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» за ініціативи Українського інституту національної пам’яті.
Варто нагадати, що під час попередніх ексгумаційних робіт, які тривали з 23 квітня до 5 травня 2025 року, було виявлено останки 42 осіб. Наразі українська сторона очікує на результати ДНК-досліджень від польських колег, які допоможуть встановити особи загиблих.
Нагадаємо, що «Волинська трагедія» була серією етнічних чисток, що включала взаємне знищення українців та поляків на Волині в роки Другої світової війни, причому польські жертви вбивств та насильства на боці української сторони досягали десятки тисяч, а українські жертви — тисяч, згідно з Українським інститутом національної пам’яті.
Цей конфлікт став кульмінацією польсько-українського протистояння, що тривало з 1918 року, і включав як атаки УПА на польські поселення, так і польські відповідні дії та депортації в Галичині та на Холмщині.
Передувала цьому політика пацифікації влади Польщі, яка є злочином проти людства, здійснений польською владою проти українського населення Галичини.
Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ у Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західноукраїнських землях.
У 1920—1921 роках, близько 100 000 українців було загнано в концентраційні табори польським урядом, де їм часто відмовляли в їжі та ліках; деякі з них померли від голоду, хвороб чи самогубства. Серед жертв були не лише солдати та офіцери, а й священики, адвокати та лікарі, які підтримували українську справу. Кількість загиблих у цих таборах від хвороб оцінювалася в 20 000 осіб.
