Перший в історії Рівного закритий плавальний басейн було зведено наприкінці шістдесятих років минулого століття на пагорбі неподалік Басівкутської водойми. Він представляв собою стандартний водноспортивний комплекс із 25-метровою ванною на шість доріжок, з вишкою для стрибків у воду та спортивним залом розміром тридцять на двадцять метрів. Вже у перші роки після відкриття басейн став центром паломництва рівнян — окрім учнів спортивних секцій, туди могли ходити усі охочі, купивши відносно недорогий абонемент строком на місяць. Згадані абонементи також розповсюджувались безплатно за рахунок профспілок серед «передовиків виробництва», «відмінників навчання» і просто наближених до профкомів осіб. Це щастя тривало недовго — не минуло й десяти років, як у басейну почались проблеми. Коли спортзал ще так-сяк стояв (а що йому зробиться?), то сам басейн разом із усім, що доторкалося до води, почав іржавіти зсередини. Так було не лише у Рівному — практично усі без винятку подібні басейни після перших років експлуатації починали гнити зсередини. Як наслідок, облицювальна плитка разом із штукатуркою спочатку покривалась плямами, а потім обсипалася, відкриваючи відсирілу цегляну кладку. Спроби ремонту давали один і той самий результат — більшість грошей на ремонт розкрадалися, а замазані свіжою штукатуркою стіни знову починали обсипатися. Із настанням нашої омріяної незалежності нічого принципово не змінилося. Лише у двотисячних окремі басейни почали по-справжньому реконструювати за державні чи комунальні гроші. За деякі взялися приватні інвестори, перетворивши їх на платні фітнес-центри. Всі решта поступово розвалювались, рано чи пізно закриваючись і перетворюючись на руїни. Така доля загрожувала і першому басейну Рівного, аж поки його не взяв на баланс приватний навчальний заклад. На перший погляд, це рішення було дивним — навіщо приватному інституту витрачатися за утримання заздалегідь збиткової споруди? Довго думати не довелося — нині на території басейну, яка теж стала власністю того самого інституту, як гриби після дощу зростають висотні житлові будинки, а басейн, точніше те, що від нього залишилось, встиг зарости густими заростями диких кущів. Це добре видно з дороги, яка веде до нового району приватної забудови. Але щось не поспішають до цього басейну міські очільники — це вам не фонтани чи парковки облаштовувати! А може, я помиляюсь? Може, ще доведеться поплавати у цьому басейні, як у далекі вже шкільні роки? Та це навряд…
