Без глушника, або Вечір людолова

Немає, напевно, в Україні хоч трохи великого міста, де, незалежно від відстані до лінії фронту, щодня із настанням сутінок не ревуть двигуни автомобілів та мотоциклів із навмисно знятими глушниками. Це так у нас забавляється молодь. Забаві цій не один місяць і не один рік. Місцеві жителі втомилися звертатися зі скаргами до усіх можливих і неможливих органів — реакції нуль! Складається враження, що любителі поганяти зі знятими глушниками належать до якоїсь особливої касти недоторканних, які нікого не бояться і ні на кого не зважають. І навпаки — їх усі бояться і не насмілюються до них наблизитись. Запитаєте, а як же страшні патрулі, які вже який рік влаштовують на дорогах облави на тих, хто ухиляється від призову на військову службу? У них же є і транспорт, і техніка, і зв’язок, і зброя. Усе те, що потрібно, аби той, хто цим людоловам потрібен, не зміг втекти. То чому ці патрулі не зачіпають отих, що без глушників? Якщо запитати в юристів, то вони скажуть, що пересування вулицями на транспортних засобах без глушників не є аж таким серйозним порушенням, за нього не передбачено суворе покарання, і тому патрульним невигідно ганятися за тими порушниками нічними вулицями. Ну справді, доженеш його, а він тебе пошле подалі чи навіть по пиці натовче. Це ж не скромного пасажира автобуса затримувати без документів! Бо ті, хто розважається, гримлячи по ночах, або «малолєткі», або «заброньовані» невідомо ким, невідомо для кого і невідомо за скільки. Залишається сподіватися на совість. Що маловірогідно. Бо на місці совісті у тих знахабнілих молодиків глушники. І нема на це ради!