Діти-сироти з Маріуполя знайшли прихисток на Рівненщині

4 хв. читання

смартфони Apple iPhone 17 ціна в Україні

У березні 2022 року у село Комарівка Костопільської громади приїхала родина з Маріуполя: Надія Голодна з чоловіком, сином та двома підопічними дітьми, Аристархом та Еммою. Дорога була довгою й виснажливою, у Комарівці зупинилися у родички, яка їх запросила, й одразу взялися шукати собі окреме житло.

Родину внутрішньо переміщених з дітьми під опікою одразу взяли на облік відповідні служби Костопільської громади – і закипіла робота.

У травні 2014 року Маріуполь став одним з головних центрів протистояння на сході України, містом їздила військова техніка, була стрілянина і загиблі, що неабияк налякало мешканців. Бабуся дітей, мама їхньої матері, попросила пані Надію забрати дітей через проблеми в сім’ї, вони були ще зовсім малі. Син Голодних жив у цивільному шлюбі з жінкою, яка з різницею трохи більше року народила двох дітей. У документах його як батька не вказала, мала статус матері-одиначки. У липні 2014 року вона померла. Діти матері-одиначки, хоча біологічний батько був живий, юридично опинилися у статусі сиріт. Через кілька місяців опікунство над ними оформили на чоловіка Надії Голодної, адже діти самі захотіли жити з бабусею Надією. У Маріуполі сім’я мала 4-кімнатну квартиру.

У перших числах березня 2022-го, коли біля їхнього будинку упала бомба, батько дітей сказав, що чекати більше нічого – треба негайно виїжджати з міста.

«Я дітей на вулицю боялася випускати, сиділи у ванні, в коридорі або у підвалі. Зв’язку не було, газу, світла, води не було, в магазинах теж нічого. Усі були дуже налякані. Воду ми збирали талу, спускали в підвалі з труб системи опалення, сухарі їли. Люди стали виїжджати, хто чим міг. На щастя, у нашого сина був автомобіль, і ми поїхали. Пального вистачило до Бердянська. Їхали добу, хоча цю відстань за нормальних умов можна подолати за трохи більше години. Пройшли близько 50 блокпостів, черги на них були дуже великі», – пригадує пані Надія.

У Бердянську затрималися на кілька днів. Знайшли пальне по 300 грн за літр, і кількома машинами з іншими родичами, які теж виїжджали, вирушили на захід. Сім’я Голодних поїхала в село Комарівка, де жила тітка, вона й покликала, коли вже можна було говорити телефоном.

Їхали довго, кілька днів. У Комарівці шукали вільну хату, щоб купити, і знайшли – порожню і занедбану. Мешканцям міської квартири з усіма вигодами довелося звикати до нових умов й налагоджувати побут на новому місці. Діти пішли вчитися до Золотолинської школи, а бабуся з дідусем взялися ремонтувати й добудовувати своє нове помешкання. Добудували кімнату, ванну, туалет, кухню велику облаштували. Син виїхав до США, грішми допомагав на будівництво.

«Міська рада одразу взяла на облік родину вимушено переміщених з дітьми-сиротами. Виділили з бюджету матеріальну допомогу на будматеріали, забезпечили одягом, постіллю, пральною машинкою та іншими речами. За проектом від уряду Німеччини ноутбук дітям надали, вони їздили на оздоровлення в Карпати та до Польщі. Надаємо також психологічну, соціальну підтримку, медичний супровід дітей та опікунів. Діти перебувають у нас на квартирному обліку як сироти ВПО», – розповіла начальниця служби у справах дітей Костопільської міської ради Оксана Козлюк.

Аристарху влітку виповнилося 18 років, він здобуває фах ІТ-спеціаліста у львівському коледжі, Еммі 17, вона теж вчиться у Львові, після навчання та у вихідні працює. Бабуся, яка передала пані Надії дітей «на деякий час» у 2014-му, виїхала згодом за кордон. Через 10 років вона розшукала онуку, спілкується з нею. Батько з дітьми теж спілкується через відеозв’язок, допомагає матеріально.

Пані Надія з теплом розповідає про Аристарха й Емму і дуже сподівається, що вони добре влаштуються в житті. А сама усе ж сподівається, що коли-небудь повернеться в Маріуполь.

 

Поділитися цією статтею