— Чого не вистачило у драматичному протистоянні з “Барселоною”?
— Не вистачило якоїсь частки секунди. У цій серії ми виглядали достойно. І загалом сезон для команди вийшов дуже хорошим. Коли пролунала фінальна сирена в заключній грі проти “Барселони”, гравці були засмучені, й не лише поразкою, усі розуміли, що у такому складі ми більше не зіграємо, хтось піде на підвищення, а хтось навпаки.
— А як би ти оцінив свою особисту гру?
— Я задоволений. Протягом сезону мене переслідували травми, але у вирішальний момент я зміг допомогти команді. Тому поставлю “четвірку”.
— Після заключної гри з “Барселоною” у тебе на очах з’явилися сльози, щось подібне було і коли ти оголосив про завершення виступів у збірній. Попри свою візуальну міць, ти емоційна людина?
— Я дуже емоційний. Я віддав “Валенсії” п’ять років. Нині моє майбутнє невідоме. Можливо, що це була моя остання гра у цьому залі, перед цією публікою, тому я дав волю емоціям.
— Якщо “Валенсія” не продовжить з тобою контракт, яким бачиш своє майбутнє?
— Думав після виступів в Іспанії ще 2-3 роки пограти на Батьківщині. Але зараз Україні не до баскетболу. Тож агент підшуковує команду, але не в Україні.
— Ти у складі “Валенсії” виграв два Єврокубки, який з них був більш цінним?
— Завжди більш дорога наступна нагорода. Але цього року усе йшло якось складно, тому коли виграли, усі були дуже раді. Емоції переповнювали, гуляли три дні.
— Чи є шанси побачити Сергія Ліщука знову у збірній?
— Я дуже-дуже хотів би повернутися у збірну, я почав у ній виступати в 19 років, і це для мене не порожній звук. Але мене весь рік переслідували травми. Якщо буду готовий на 100%, обов’язково допоможу. Нині у нашій збірній багато молодих талановитих хлопців, тому не хочу займати чиєсь місце.
— Чим відрізняється спортивна атмосфера в Іспанії та Україні?
— Там атмосфера просто чудова. На наші ігри ходять і діти, і бабусі та дідусі. Зали переповнені. У нас зал на 8 тисяч місць, і на кожній грі він на 70-80% заповнений, і так скрізь. Аналогічна ситуація з футболом. Робота спортивних медіа у жодне порівняння не йде. До гри детальний аналіз, спортивні газети усі товсті…
— Чим займаєшся ще, крім баскетболу?
— Виховую доньку Настю. На інше просто немає часу. Гуляю з нею після тренувань, у вихідні їздимо на море або ходимо в ресторан.
— Валенсія подобається?
— Це, напевно, найкомфортніше місто на землі. Чудовий клімат, море, є старе місто, нове місто. Населення 800 тисяч, але при цьому усе компактно.
— Місцевою зіркою себе відчуваєш?
— Зіркою не відчуваю, але певна увага, звісно, є. Іноді люди на вулиці підходять, про щось розпитують.
— З іспанськими українцями спілкуєшся?
— У Валенсії чимало людей як з України, так і з Росії, але друзів у мене там немає. Якось клуб влаштував мою зустріч з українськими дітьми, але це була разова акція.
— За подіями в Україні спостерігаєш?
— Дуже переживаю з цього приводу. Навіть подумати не міг, що в XXI столітті в Європі буде війна.
