Враження від Ріо залишилися лише позитивні. Це були масштабні змагання. Сподобалося все — і організація, і конкуренція, і інші види спорту, яких раніше не мав можливості бачити.
— На скільки несподіваним стало здобуття медалі?
— Ми — чемпіони Європи, цього року вигравали етапи Кубка світу. Тож налаштовувалися на місце в трійці. Хоча погода дещо змусила засумніватися у наших можливостях.
— Як сталося, що ви опинилися у Львові?
— Після школи мені потрібно було десь поступати. Мій друг Рома Дутчак порадив Львівське училище фізкультури. Треба визнати, що умови для веслування на Рівненщині гірші — інвентар і все інше. Я займався переважно на базі училища «Веслярик». Там сучасні човни, все нове, на найвищому рівні.
— Та все ж, якась частинка цієї медалі належить Рівненщині?
— Звісно — велика частина. Навряд чи я б здобув цю медаль, якби не мій перший тренер Олександр Павлюк. Він посадив мене в човен, навчив гребти. Шість років, які я змагався та тренувався, Рівненщина мене підтримувала.
— Але у чому причина, що за стільки років Рівненщина так і не підготувала жодного власного призера Олімпійських ігор?
— Напевно, вся проблема у фінансуванні. Спортивний вік короткий. Кожен шукає, де кращі умови. Наприклад, зараз у Дубні тренуватися дуже складно, річка міліє.
