Якщо дитина не говорить

Про це говоримо з логопедом, олігофренопедагогом вищої категорії, директором корекційно-розвиткового Центру «Розмовляйко» (м. Луцьк) Людмилою Михайлівною Вознюк.

– Пані Людмило, кажуть, що сучасні діти з пелюшок вміють користуватися гаджетами, але часто-густо позбавлені «дару» мови. Ви практик, яка ваша думка?

– Так, на жаль, це правда. Нині дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з розладами мовлення дуже багато. Причому кількість складних випадків збільшується у непередбачуваній прогресії. До нашого центру щодня звертаються батьки, які стурбовані порушенням мовлення дитини.

– У чому причина?

– Причин багато: від народження недоношених дітей, пологової травми, переношених немовлят, обвиття пуповиною (гіпоксія/асфіксія), мама перехворіла вірусним захворюванням під час вагітності, спадкового захворювання до пізнього звернення до фахівців. А до того ж у народі побутує думка: «А, нічого страшного – розговориться!».

– Хибна думка?

– Злочинна, за своєю безвідповідальністю, недалекоглядністю і наслідками щодо майбутнього життя дитини!

– Коли батькам слід звернути особливу увагу на мовлення дитини?

– Якщо йдеться про недоношену дитину, то батькам варто розуміти, що немовля виходжували за допомогою сильнодіючих препаратів, які шкодять слуховим і зоровим аналізаторам. У недоношених дітей мозок завбільшки з кавове зернятко. Уявляєте, наскільки він вразливий! Страждає мозок – ідуть ураження ЦНС. Без наслідків з таких інкубаторів виходять лише одиниці. За їхнім розвитком слід пильнувати особливо прискіпливо.

– Що саме можуть зробити батьки ще до фахової допомоги?

– Найперше – працювати з дитиною ще з пелюшок! Емоційно спілкуватися, розмовляти, масажувати пальчики. Нині молодих мам вчать, як годувати дитину, купати. А як проводити ранню стимуляцію – чомусь не вчать. Хоча наші бабусі це добре знали і робили, промовляючи потішки, скоромовки, «сороку-ворону». Вони інтуїтивно відчували, що розум дитини – на кінчиках пальчиків. Додам, що раннім свідченням порушення життєдіяльності може бути відсутність такого етапу у фізичному розвитку, як повзання. Саме повзання демонструє, або не демонструє, налагодженість і взаємодію двох мозкових півкуль.

– Це наша ментальна проблема – нехтувати проблемами мовлення дитини?

– Батьки в основному звертаються до логопеда «поставити» звуки, коли дитина має йти у школу. Тоді як на сполох треба бити у 2-5 років! П’ятирічна дитина, яка не розмовляє, – це як зів’яла без поливу квіточка. Буває, дитині 5 років, а ти починаєш діагностувати, обстежувати її біологічний вік, і виявляється, що у неї рухова сфера на 4 роки, мовленнєва – на 8 місяців, на рівні лепету. Буває і лепету немає, тільки белькіт. Уявляєте, яка розбіжність між біологічним та соціальним!

– Все частіше можна зустріти діток, котрі не можуть спілкуватись рідною мовою, але… називають окремі англійські слова. Радіти цьому чи все ж хвилюватись?

– Є таке! Колись це здавалось дивиною. Зараз же – ні. Такі випадки непоодинокі. Я трактую це так. Якщо дитина не спроможна оволодіти всіма складнощами зв’язного мовлення – активним словником, складовою структурою, граматикою, звуковимовою, тоді вона шукає обхідні шляхи. Наприклад, створює власне мовлення, що не є зрозумілим для навколишніх (автономне), жестикулює або ж переходить на англомовну версію (з мультфільмів). Чому? Тому що насправді українська мова не є легкою ні у звуковимові, ні в граматиці. Наприклад, слово «хлопчик» за способом творення звуків. Язик повинен слідувати таким маршрутом: спочатку підняти і зімкнути м’яке піднебіння – звук «х», поставити напружений язик в міжзубну позицію – звук «л», проартикулювати бубликом голосний «о», зімкнути губи і виштовхнути через них повітря для звука «п», підняти язик «чашечкою» за верхні зуби – «ч», розтягнути губи в усмішку – «и», знову підняти і зімкнути м’яке піднебіння для звука «к». Звісно, англійське слово «бой» вимовляється набагато легше! Те саме з граматикою: англійська мова має іменники статичні (незмінні), у нас вони змінюються за родами, числами, відмінками, а дієслова мають різні часові форми і т.д.; важко дитині оволодіти займенниками, прийменниками. Тому навчити українця розмовляти рідною українською – не так просто!

– Часто батьки впевнені в тому, що логопед у дитсадку чи школі настільки професійний, що спроможний здійснити корекцію будь-якого мовленнєвого відхилення. Помиляються?

– Серед логопедів Луцька та області є багато фахових спеціалістів. Вони роблять дуже багато. Проте логопеди у дитсадках працюють лише з дітьми старших груп – тих, котрі уже готуються до школи. Причому, у Положенні про логопункти в переліку дітей, яким надається логопедична допомога, немає дітей зі складними порушеннями мовленнєвого та комунікативно-мовленнєвого розвитку. В умовах дитячого навчального закладу, через відсутність спеціально створених умов та належного інструментарію, не завжди вдається здійснити комплексну поетапну допомогу.

– А як тоді батькам знайти «справжнього» логопеда, дефектолога для своєї дитини?

– Чимало людей вважають, що логопед – це фахівець, який «ставить» звуки. Так, він це теж робить. Але насправді логопеди – це ті, хто найперше розуміє причину і механізм порушення мовлення і чому діти взагалі не розмовляють. Логопед – такий собі соціальний детектив. Він повинен провести диференційну діагностику і знайти причини проблеми. Батьки зазвичай кажуть: «Ми ходили до логопеда. Він сказав привести дитину, коли вона заговорить. Тоді поставить йому звуки». Справжній фахівець такого не скаже. У такому разі треба шукати іншого логопеда.

Часто буває, що мовленнєві розлади – це верхівка проблеми. Справжня причина криється глибше. Щоб її встановити, фаховий логопед чи дефектолог проводить диференційну діагностику. Ось такого і слід шукати.

– Пані Людмило, зараз ви директор інноваційного, сучасного, потужного Центр “Розмовляйко” м. Луцьк. Без перебільшення, найкращого у Західному регіоні. Які розлади мовленнєвої діяльності ви спроможні коригувати у вашому центрі?

– Коли ми говоримо про проблемний розвиток, то маємо на увазі, що кора головного мозку функціонує неправильно, і головне наше завдання – достукатися до неї й запустити як цілісний механізм. Наші методики роботи дають хороший результат. Тому що в нас заняття починаються не з сидіння за столом і не з роботи над артикуляційним апаратом. Насамперед потрібно підключати до роботи кору головного мозку. «Центр розвитку дитини» працює з 2002 року, тому є достатньо напрацювань, програм і методик. Спочатку місцем діяльності була маленька кімнатка у приміщенні бібліотеки, згодом в Університет розвитку людини «Україна» міста Луцька. Саме там об’єднувались і набували знань теперішні фахівці. Зараз у нас завдяки тандему з БФ «Будь зі мною» створено потужну базу. Приміщення Центр “Розмовляйко” м. Луцьк поділене на блоки, на нульовому поверсі розташовані зала для сенсомоторної інтеграції та велика зала для «Мульти-Болу», де завдяки фаховим інструкторам здійснюється вплив на пускові механізми мовлення. На першому поверсі розташовано кабінети, де в групових формах та в індивідуальному форматі з дітьми займаються за різними методиками; ігрова лабораторія з елементами педагогіки Монтессорі та інші.

На рецепції розміщено монітор, на якому йде пряма трансляція занять у спортивній залі, батьки можуть спостерігати за своєю дитиною, за тим, як вона включається чи не включається в роботу. Наш центр «Розмовляйко» оснащений найновішим обладнанням, у ньому працюють фахівці за новітніми методиками.

Ми намагаємося надати допомогу в найтяжчих випадках, не відмовляючи нікому. Проте чуємо повсякчас: «ми не знали, що такий центр є у нашому Західному регіоні», «ми змушені були їхати до Києва» і т.д.

– Пані Людмило, мова – це дар, якщо його не повернути дитині у певний час її розвитку, то вона стане у суспільному житті дуже вразливою. Але спостерігається певна розгубленість батьків, коли вони стикаються з цією проблемою. Що б ви порадили батькам?

– Мовлення – це дуже складний механізм, на рівні з космосом. Але рушійною силою всього є мотивація: потрібно лише захотіти батькам вчасно допомогти своїй дитині, зважитися, не ховати «голову в пісок», не бути байдужими та легковажними до майбутнього дитини! Адже для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все!