Зупинялась німкеня саме біля тих цегляних будинків, які зносять у наш час. І справді, деякі з них виглядають занадто понищеними невблаганним часом, стоять руїною. Але є й такі, що можуть «прожити» не одне десятиліття й тому потребують відродження. Адже архітектура — не стільки відображення тієї чи іншої політичної системи, скільки архітектурних уподобань певної історичної епохи, а ще — цивілізаційних перетворень, та, зрештою, у них же жили рівняни.
Запам’яталися слова знайомої про збереження саме тих старих цегляних будинків, адже, з її слів, у Німеччині їх залишилось дуже мало. Сказане нею лише зараз, після побаченого «демонтажу» будинку на вул. 16 Липня, 15, спонукало мене до пошуку додаткової інформації. І пригадалось, що рік тому в Рівненському обласному краєзнавчому музеї експонувалась виставка «Німці в Україні: історія та культура». І знайшла відповідь на деякі запитання відносно архітектури.
В останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. запрошували на українські землі (у Київ, в Одесу) німецьких архітекторів. Завдяки їм виникли нові стилі, в які німці в регіонах вносили індивідуальні «ноти». Відомий німецький зодчий В. Шретер став засновником т.зв. «цегляного» стилю, для якого була характерна заміна штукатурки та ліпних прикрас декором з цегли. Зрозуміло, що в Рівному будинків «високої» архітектури того часу немає. Але збереглись житлові (і не тільки: водонапірні башти, старі школи тощо) з елементами цього стилю.
Стосовно будинку №15 на вул.16 Липня. За архівними джерелами наприкінці 1920 років, якщо не змінювалась нумерація, в ньому мешкали єврейські родини: торговця Ісаака Алперзона, лікаря Герша Чорнобуцького, купця Акіма Винокура. Майже усі будинки на вулиці 16 Липня (Директорській, у міжвоєнний період — генерала Ю. Галлера) належали містянам-євреям. Проживали й польські родини. Серед них були представники різних професій. Крім торговців — кравці, аптекарі, рабин, технік, службовці та ін. В будинку №7, який не зберігся (а можливо, саме цей, якщо була інша нумерація, адже на парному боці знаходиться будинок №6), жив відомий рівненський фотограф Шахна Гальперін.
У 1940 р. приватні будинки було націоналізовано, вулицю перейменовано на вул. Леніна. У будинках розмістились різні установи, наприклад: у будинку №1 — обласний комунальний відділ, №5 — обласна рада спортивного товариства «Динамо», №14 — лікарня та державний магазин, №85 — міський відділ народної освіти.
На цій же вулиці, сучасній 16 Липня, й досі знаходиться дитяча музична школа ім. Лисенка, до того ж саме у двох будинках т.зв. цегляного стилю.
Неможливо не згадати про такого ж стилю будинок, що біля Рівненського драматичного театру. У ньому колись містилась лазня «Нептун», котра належала відомій рівненській родині Зафранів. До речі, Зафранам належав ще й театр на вул. Аптекарській, 13-ї Дивізії, сучасній С. Петлюри, будинок якого не зберігся.
З огляду на те, що сьогодні будинок колишньої лазні стоїть порожнім, його чекає доля будинку на вул. 16 Липня, 15. Вважаю, що мають своє слово сказати фахівці: архітектори міста та краєзнавці. Не завжди нове приваблює око як рівнян, які цікавляться історією свого міста, так і туристів — українських та закордонних.
Валентина ДАНІЛІЧЕВА,
ст. науковий співробітник Рівненського обласного краєзнавчого музею.
