Путівка до Португалії

Зимовий відпочинок стає серед наших земляків все більш популярним. Таке було і раніше, але поїздка до села з метою побачити рідних та поколядувати на Різдво повноцінним відпочинком не вважалася. Занадто близько до господарства: все довкіл нагадує про нелегку роботу з вирощування картоплі, вигодовування та подальшого забивання на м’ясо свиней і, що тепер ризиковано, свійської птиці. Відпочинком справжнім для нас здавна був курорт — місце, де ніщо не нагадує про традиційні заняття наших дідів і прадідів. Поїздкою влітку до моря вже давно нікого не здивуєш. Віднедавна до моря почали їздити і взимку: араби нас дуже полюбили і раді обслужити. Всезнаюча статистика почала навіть повідомляти про кількість наших співгромадян, які впродовж року відпочили на берегах Чорного, Азовського, Середземного, Червоного та інших морів. Цифри виходять досить серйозні, але, як і все у нас, вони не зовсім відповідають дійсності. Бо найбільше українців буває впродовж року зовсім не на вказаних вище морях і навіть не на річках та озерах мальовничих Полісся чи Поділля, і не в горах Карпат. Сотні тисяч наших людей практично щодня бачать сині хвилі Атлантичного океану. Краєвид цей відкривається з берегів Португалії, яка стала хіба що не українською колонією. Та попри цей очевидний факт, туристичні бюро досить мляво пропонують нам відпочинок саме у цій країні, рекламуючи всілякі там Кариби, Канари та Сейшели. Не знаю, як там на Карибах, не бував, а в Португалії систем опалення в будинках немає взагалі. Ні тобі печей, ні тобі грубок, ні тобі котлів, ні тобі центрального опалення з допомогою комунгоспу. Тепло там. Взимку і влітку, восени і навесні. Гадаю, що читачі, багато з яких особисто там побували, підтвердять цю дивовижну властивість португальського клімату, який у цьому сенсі краще не те що за кримський, а навіть за грецький чи італійський, де таки буває часом досить холодно. А коли не треба з тривогою дивитися на радіатори опалення, які холонуть одразу після припинення подачі тепла, на грубки, дрова та вугілля для яких теж треба купувати за гроші, — це ж зовсім інше життя. Без постійної тривоги, без страху коли-небудь замерзнути із поганими для здоров’я наслідками. Може, тому до Португалії наш народ їде тихцем, без оголошення про це широкому загалу. Ніби була щойно людина десь поруч, купувала пиво в гастрономі, товклася на зупинках транспорту, засуджувала недостатньо патріотичну міську владу. Аж раптом немає людини. Телефоном мобільним ще можна додзвонитися. Однак несподівано великі рахунки за розмови одразу ж підказують: він, вона чи вони вже там! Там, де не треба думати про опалення приміщення і мерзнути довгими зимовими ночами. Там, де під віддалений шум океану хочеться думати про вічне. Про те, наприклад, що Португалія, Італія, Греція стануть для нас коли-небудь насправді місцем відпочинку від цілого року праці. А не навпаки, як сьогодні. Про час, коли і вдома можна буде без проблем заробити на таке життя, щоб не боятися холодної зими, прислухаючись до волань народних депутатів по радіо. То чому ж я називаю Португалію курортом, а не місцем, куди їздять на заробітки? Дуже просто: там нашим людям принаймні не брешуть щодня з екранів телевізорів та газетних шпальт. Там брешуть своїм. Саме тому це для нашої людини — курорт!