Чим запам’яталися керівники міста тих часів? Василь Марчук — забутим вже «Економбанком», який обдурив довірливих рівнян. Іван Федів — божевільним проектом будівництва в Рівному трамвайних колій і відданим за безцінь спорткомплексом, перетвореним на базар. Володимир Мороз — нескінченними реорганізаціями і перейменуваннями міських структур, які супроводжувались невпинним зростанням кількості чиновників на тлі остаточно заплутаного і занедбаного комунального господарства. Всі троє згаданих керівників були щирими патріотами України і на загал порядними людьми. Але ні колишні начальники заводських цехів Марчук і Федів, ні колишній доцент інституту Мороз так і не змогли опанувати науку управління містом.
І тоді Рівне покликало Віктора Чайку. Людину далеко не ідеальну і не безгрішну. Людину, яка так і не навчилася гарно виступати на мітингах і зібраннях, розмовляючи замість вишуканої української мови жахливим суржиком. На тлі своїх недоліків Віктор Чайка мав одну-єдину перевагу — він вмів керувати містом. Не просто перебувати на посаді, дозволяючи подіям розвиватися самим по собі взамін на показну пошану і можливий копійчаний зиск. Нікому не дозволяючи, вільно чи не вільно, себе обманювати заради чиїхось корисливих інтересів. Не зраджуючи стратегічних інтересів міста ні за яких умов і ні під яким тиском. Не боючись в інтересах міста піти на конфлікт із керівництвом обласного чи всеукраїнського рангу.
За наступні вісім років «при Чайці» Рівне не розквітло трояндами соціалізму, як хотіла одна частина рівнян, і не стало європейським містом, як хотіла інша частина. Рівне стало таким, яким зробили його ми самі. В ці роки інші міста України здригалися від гучних корупційних скандалів, ставши ареною змагань кримінально-політичних кланів за контроль над найбільш привабливою власністю. Влада цих міст зовсім забула про людей, кинувши їх напризволяще. В ці роки наше місто мало стабільну, надійну і, головне, передбачувану владу. Життя в Рівному налагоджується, хоча не так швидко, як хотілося б. Якось непомітно мікрорайон «Північний», зігрітий цілодобовим гарячим водопостачанням, перетворився з незатишної околиці у привабливе передмістя. Центральна магістраль міста вже майже набула нового вигляду: напівзруйновані квартали на Соборній хоч повільно, але перетворилися чи то на красень-майдан, чи то на красень-проспект. Поставлені на догоду активним патріотам численні пам’ятники та монументи не зіпсували вигляд міста, хоча могли б. Запрацювала міська поліклініка, яку будували ще з часів Андропова.
Зупинимось на цьому, хоча можна було б продовжувати і про нові маршрути тролейбусів і ще багато-багато про що. Зазначимо, що все хороше, зроблене в Рівному за часів Віктора Чайки, могло бути ще кращим. Рівняни зі сторінок нашої газети не один раз справедливо критикували міського голову. І це нормально! Нормальний народ не повинен любити і обожнювати свою владу. І я гордий тим, що в моєму рідному місті саме такий народ. Я пишаюся тим, що рівняни жодного разу не піддалися на спроби політичних маніпуляцій, щораз роблячи достойний вибір із тих, кого їм пропонували обрати у президенти чи до рад усіх рівнів.
На місце Віктора Чайки двічі претендував нинішній голова обласної державної адміністрації. У рівнян вистачило здорового глузду не піддатися на його дешеву демагогію. Правильність нашого вибору довів останній рік, який пройшов в області під керівництвом людини не обраної, а призначеної «чесною владою». Окрім масової заміни керівників на всіх рівнях, яка призвела до нестабільності й жодним чином не покращила життя людей, обласний керівник нічим не відзначився. Зате маємо нові скандали всеукраїнського рівня, політичну і економічну дестабілізацію, яка породжує у людей зневіру і невпевненість.
Саме місто Рівне діяльність нинішнього «губернатора» Василя Червонія, на щастя, зачепила не дуже. Так само, як і діяльність його попередника Миколи Сороки. З ними обома у Віктора Чайки були не надто хороші стосунки. Були конфлікти і суперечки. Причина проста — Чайка не був і не є ані «людиною Сороки», ані «людиною Червонія». Більше того, він не був і не буде «людиною Кучми», «людиною Ющенка», «людиною Януковича», «людиною Тимошенко» і так далі.
Тому що Віктор Чайка — наша людина, обрана нами самими, а не поставлена над нами тою чи іншою політичною силою. Покажіть мені ще одну таку людину серед конкурентів Віктора Чайки на виборах міського голови! Навіть сама кількість претендентів, яка в нинішніх умовах дивовожно мінімальна, доводить — такої людини немає. І обирати нам, окрім Віктора Чайки, на жаль чи на щастя, немає кого.
І останнє. Напевно, не мені одному приємно запрошувати до Рівного гостей із столиці, з інших міст, з-за кордону. Мені не соромно за моє місто. Я пишаюся моїм містом. Я гордий за моїх земляків, які вміють зробити правильний вибір. І не тільки в політиці.
