При будівництві приміщення для лікування хворих на туберкульоз, за словами головного лікаря тубдиспансеру Ярослава Нечипорчука, неграмотно було обрано місце. Адже тут раніше розташовувалося болото. Втім, на це ніхто не зважав, і здане в експлуатацію ще в 1989 році приміщення диспансеру через років чотири після цього почало підтоплювати. У воді опинилися підвали диспансеру, в тому числі поліклінічного та кухонного корпусу, бомбосховище. Ще десять років тому керівництво диспансеру сподівалося на вирішення проблеми: було проведено гідрогеологічне обстеження рівня грунтових вод у цьому місці, складено кошторис робіт з водопониження, однак далі справа не пішла: не знайшлося грошей. Тож щоб хоч тимчасово звільняти підвали від води, її в закладі просто-напросто відкачували з допомогою насоса. Робили це до тих пір, доки не зламався насос. Втім, керівництву диспансеру фахівці з гідротехніки порадили не займатися більше такою самодіяльністю, мовляв, від перепадів рівня води внаслідок її відкачування підмивається фундамент, а через це можуть зруйнуватися і стіни закладу, що становить небезпеку для життя та здоров’я пацієнтів і медперсоналу. Тому воду відкачувати припинили, натомість взявшись за пошуки інших шляхів вирішення проблеми.
— Нині у підвалах диспансеру по пояс води, — розповів п. Нечипорчук. — Втім, влада нам обіцяє допомогти з водопониженням. Це, звісно, дуже дороге задоволення. На нього потрібно майже два мільйони гривень. Ми сподіваємося, що коштами на водопониження нам допоможе Міністерство з надзвичайних ситуацій. Однак для цього потрібно, щоб наш заклад визнали аварійним.
