Непростим був минулий рік для більшості рівнян. Прагнення "європейського" вибору, більшої свободи, демократії та добробуту, поєднаних зі збереженням суверенітету нашої держави, так і залишилися поки що нездійсненими. Гірше того, довелося пізнати гіркоту втрати тих, які поклали своє життя, виборюючи ці сподівання, а згодом — захищаючи територіальну цілісність України. А під кінець року — ще й відчути щось схоже на втому і розчарування.
Дві кульмінації рівненського Майдану
23 січня у Рівному відбулося чергове народне віче, яке переросло у взяття приміщення Рівненської ОДА. Спершу заступники голови Рівненської ОДА Анатолій Юхименко та Олексій Губанов (голова ОДА Василь Берташ був у відпустці. — Авт.), під тиском тисячного натовпу, разом із Світланою Сад та Володимиром Новаком написали заяви на звільнення. Згодом майданівцям вдалося випровадити з приміщення ОДА й близько стоні міліціонерів. Переговори та спроби штурму тривали кілька годин, під час яких народний депутат Микола Кучерук, а також Роман Коваль, Олександр Музичко та Ярослав Гранітний з "Правого сектора" стримували мітингувальників від надмірного застосування сили. Роман Коваль оголосив про ліквідацію ОДА і створення Народної ради, яка разом з депутатами обласної ради обере виконавчий комітет для виконання всіх функцій ліквідованої адміністрації. Проте вже через кілька днів чиновники ОДА, хоча й за відсутності голови, знову почали працювати, проходячи на роботу повз кількаметрові барикади з мішків зі снігом. Тим часом з новим органом влади все не складалося. Ніяк не вдавалося зібрати потрібних мінімум 41 депутата, щоб провести сесію. А також довго міркували, як надати тій Народній раді хоча б якоїсь легітимності. Зрештою "оптимальне" рішення знайшли — зареєстрували Народну раду як міжфракційне об'єднання депутатів, і "офіційно" владу в області взяла на себе президія обласної ради. Саме вона приймала, зокрема, такі рішення, як про лікування учасників Майдану в рівненських лікарнях, вивішування прапорів, спільне патрулювання майданівців та міліції, створення блокпостів, заборону продажу спиртного та мораторій на перевірки підприємців податківцями. До речі, згодом всі ці та багато інших рішень узаконили одним списком, видавши вже за рішення обласної ради. "Епохальна сесія" Рівненської обласної ради відбулася 4 лютого. Того дня опозиція з допомогою протестувальників з вулиці домоглася обрання головою облради свого висуванця Михайла Кириллова. А тодішня провладна більшість на чолі з головою ОДА Василем Берташем — затвердження бюджету, без якого, казали, "нам не жити". Обидві сторони випромінювали задоволення. Друга активність рівнян тривала всього три дні, але була не менш результативною та набагато напруженішою. 18 лютого, після того як у Києві від поранень померли перші активісти, євромайданівці Рівного оголосили "мобілізацію". Роман Коваль закликав рівнян взяти зброю та штурмувати будівлю УМВС. Однак начальник УМВС Дмитро Лазарєв запевнив, що рівненська міліція не воюватиме з рівнянами, і відправив всіх працівників управління по домівках. Після того як у вікна бази "Беркута" на вул. Відінській полетіли каміння, цегла та феєрверки, правоохоронці покинули територію, попередньо домовившись із "правими", що ті не чіпатимуть зброю. Центр міста перекрили міні-барикадами. 19 лютого оголосили про загальноміський страйк. Кілька тисяч рівнян пішли до ОДА, щоб захопити приміщення, але оскільки працівники облдержадміністрації на роботу не вийшли, "Правий сектор" лише встановив там свій пост охорони. Почали пікетувати обласну прокуратуру. У Рівному та області продовжили формувати загони добровольців та відправляти їх до столиці. З Рівного до Києва виїхала група медиків. Прийшли до приміщення управління СБУ, але домовилися з керівництвом, що приміщення працівники СБУ не покидатимуть, але "праві" залишать всередині свій пост. Пікетували податкову та казначейства. Все почало стихати у четвер 20 лютого, коли обласна рада забрала в ОДА повноваження та перебрала всі управлінські функції на себе.
Вшанування Героїв
Близько 20 тисяч рівнян у неділю 23 лютого прийшли попрощатися з трьома земляками. Бійці "Небесної сотні" 27-річний Олександр Храпаченко, 53-річний Георгій Арутюнян та 42-річний Валерій Опанасюк загинули від кульових поранень на Майдані в Києві. Люди стояли з квітами і свічками. Плакали і молилися. І говорили дітям: "Ось вони, Герої!". Після прощання у драмтеатрі три труни понесли на майдан Незалежності. Люди стояли живим коридором, як і у п'ятницю вночі, коли тіла привезли з Києва, із запаленими свічками і вигукували: "Герої не вмирають!". Поховали майданівців на кладовищі "Нове". До цвинтаря людей везли автобуси, завбачливо підготовлені міськрадою. Влада також виділила по 10 тисяч гривень сім'ям загиблих. На початку червня Георгію Арутюняну, Олександру Храпаченку та Валерію Опанасюку міськрада Рівного присвоїла звання "Почесний громадянин Рівного", а також відзнаку "За заслуги перед містом" І ступеня. У жовтні у Рівному відкрили пам'ятну композицію "Небесній сотні" — панорамну композицію малюнка Юрка Журавля на стіні будинку на вулиці Соборній біля органного залу, яка переходить знизу в імітовані барикади та містить фото рівнян-героїв "Небесної сотні". А 18 грудня депутати міської ради Рівного проголосували за перейменування вулиці Кіквідзе у вулицю імені Героїв Небесної Сотні.
Смерть Музичка
Координатор "Правого сектора" у західних областях рівнянин Олександр Музичко, відомий також як Сашко Білий, 13 березня оприлюднив відеозвернення до СБУ, в якому звинуватив керівництво МВС і Генеральної прокуратури в підготовці його знищення. А вже в ніч на 25 березня він загинув від двох пострілів у серце біля кафе "Три карасі", яке розташоване в селі Бармаки біля Рівного. Зранку Володимир Євдокимов, заступник міністра внутрішніх справ, на брифінгу повідомив, що Олександра Музичка застрелили бійці спецпідрозділу головного управління боротьби з організованою злочинністю "Сокіл". Мовляв, проводилася спланована операція із затримання лідера організованого злочинного угруповання. Але нібито Олександр Музичко почав втікати, відкрив вогонь по працівниках міліції, поранив одного з бійців, і тому правоохоронці змушені були застосувати зброю. Вже наступного дня МВС оприлюднило детальну хронологію спецоперації, в якій фігурувало, що Музичко "застрелився сам". А саме, було сказано, що коли Музичко втікав та відстрілювався, працівники міліції двічі прицільно вистрелили по його ногах. Після чого наздогнали, збили з ніг і навалилися на нього. При цьому пролунав спочатку один, а потім ще два глухих постріли — пістолет знаходився під лежачою людиною і тому зрозуміти, куди він цілив, було неможливо. Тільки після того, як бійцям "Сокола" вдалося вивернути руку з пістолетом, відібрати його у підозрюваного і одягти наручники, вони звернули увагу, що у нього на одязі кров. Коли розрізали футболку, то побачили два поранення в ділянку серця. Поранений був живий, однак до приїзду лікарів помер... Натомість, за словами "правих", в Олександра Музичка були зв'язані за спиною руки, лежав він на боку — так його, мовляв, і вбили прямим пострілом у серце. Попрощатися із загиблим до обласного музично-драматичного театру прийшли сотні людей. Приїхав, у супроводі бійців зі зброєю, і керівник "Правого сектора" Дмитро Ярош. Він був небагатослівним і сказав, зокрема, що МВС проводить активну контрреволюційну діяльність. А також про те, що вимагатиме негайної відставки міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, арешту командира спецпідрозділу УБОЗ "Сокіл" і, відповідно, тих, хто винен у вбивстві. Поховали Олександра Музичка на кладовищі "Нове" неподалік могил героїв "Небесної сотні". Нещодавно у США вийшла книга спогадів про Олександра Музичка "Життя мов спалах", яку написав костопільський письменник Олександр Намозов. Тим часом, у Рівному досі точаться суперечки, чи можна прирівнювати загиблого до героїв "Небесної сотні".
Сімнадцять перших "двохсотих"
26 травня в аеропорту Рівного приземлилися два військово-транспортних літаки Ан-26 з "вантажем 200" — 17 трунами з військовими, розстріляними бойовиками під райцентром Волноваха на Донеччині. Ритуал прощання відбувся на полігоні неподалік села Нова Любомирка. Серед загиблих — троє рівнян: 34-річний Андрій Нечипорук з села Бронники Рівненського району, 22-річний Віталій Маринич з села Рокитне та 23-річний Леонід Озеранчук з села Осницьк Рокитнівського району. Решта були мобілізовані на військову службу з Волинської, Хмельницької, Львівської та Івано-Франківської областей. Прощання було скорботно-урочистим, приїхала навіть почесна варта зі Львова. Всіх загиблих згадали поіменно, відслужили молебень та вшанували їхню пам'ять хвилиною мовчання. Чітка організація заходу ненадовго порушувалась тільки в кількох випадках, в місцях, де стояли рідні та близькі загиблих, які не могли стримати сліз і голосіння. Тим з них, які непритомніли, одразу надавали допомогу військові санітари та медики "швидких" з Рівного. На завершення прощання військові під вигуки "Героям Слава!" віднесли труни до автобусів, щоб розвезти їх по домівках. На жаль, до визначення та покарання винних, по обидва боки фронту, в загибелі цих бійців так і не дійшло. І на сьогодні у війні на сході України вже загинув 31 мешканець Рівненщини, кількасот — зазнали поранень та каліцтва, а близько 20 зникли безвісти.
Міліцейський пасьянс
Не було ще такого, щоб за рік змінилося п'ять керівників УМВС. У середині січня на цю посаду замість генерал-майора Василя Лазутка, який пішов на пенсію, тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко призначив полковника Дмитра Лазарєва, який до цього працював першим заступником начальника Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС. А в перших числах березня новий міністр Арсен Аваков звільнив Дмитра Лазарєва та призначив на його місце дубенчанина В'ячеслава Чайку, який у 2005 році працював першим заступником начальника УМВС Рівненщини, але був звільнений міністром Юрієм Луценком. Втім, "громадські активісти" Рівненщини не пустили нового начальника ні в його кабінет, ні до зали, де його чекали працівники управління. Далі — хвиля протестів у Рівному, і президія обласної ради доручає голові Михайлу Кириллову терміново зв'язатися з Аваковим, щоб завадити... кровопролиттю. Підставою для цього була начебто відправлена полковником Чайкою в райони телеграма, в якій він наказував міліціонерам прибути в Рівне зі зброєю для охорони УМВС. Так було чи ні, але вже 8 березня в МВС вирішили відсторонити В'ячеслава Чайку від посади. Попри активний спротив знову ж таки "представників громадськості" Рівненщини, кадрова комісія МВС України на посаді нового керівника УМВС підтримала кандидатуру полковника Миколу Щирука. Як тоді говорили, не без сприяння окремих народних депутатів від Рівненщини. Представили його колективу 14 травня, щоправда, не в Рівному, де Миколу Щирука очікували протестувальники, а в Сарнах. З часом все якось вляглося, протести вщухли, і Щирук зміг безперешкодно керувати управлінням аж п'ять місяців. Поки наприкінці вересня, замість спробувати завадити вкиданню в сміттєвий контейнер депутата облради Олександра Данильчука, мовчки за цим спостерігав. Немає сумніву, що саме з цієї причини вже 2 жовтня замість нього начальником управління призначили підполковника Сергія Максимова, до речі, вперше після Майдану тихо, без скандалів і акцій протесту.
Війна за бурштин
День Перемоги на Сарненщині "відзначили" пострілами в урочищі Гальбін, де видобувають бурштин. Там виник конфлікт між місцевими нелегальними старателями та озброєними чоловіками на чолі з нардепом Володимиром Продивусом, які приїхали на 16 джипах та вантажівках і начебто намагалися взяти незаконний видобуток під свій контроль. У результаті троє поліщуків з пораненнями та побоями потрапили до лікарні. А місцеві у відповідь чотири автомобілі приїжджих спалили, а ще десять — розтрощили. Міліція тоді затримала 16 осіб, мешканців Житомирщини, Хмельниччини та Київщини, причетних до стрілянини. У них вилучили 15 одиниць вогнепальної зброї та набої до неї, взяли пояснення та... відпустили. На сьогодні справа проти дев'яти з них, до числа яких нардеп не входить, направлена на розгляд у Сарненський районний суд. Зловмисникам інкриміновано замах на вбивство, тероризм та незаконне поводження зі зброєю. Тим часом досі невідомо про долю червневого звернення Рівненської обласної ради до Верховної Ради та Кабміну щодо запровадження спрощеного порядку отримання дозволів на видобуток бурштину задля легалізації незаконного промислу.
Facebook довів Журавля до Брюсселя
Творчим проривом став 2014 рік для найвідомішого в українському шоу-бізнесі рівнянина Юрія Журавля. Завдяки своїй громадянській позиції він став ще відомішим, але вже не лише як лідер "Ot Vinta", а насамперед як художник. Протягом всього Майдану він ледь не щодня "завалював" свою сторінку у Facebook шаржами та карикатурами, головними героями ставали переважно політичні діячі. Особливої популярності набули емоційні карикатури на Путіна, деякі з них навіть втілювалися на білбордах. Наприклад, в Одесі такий малюнок використали для дошки з надписом "Вова, не делай маме нервы". Але вершиною графічної творчості стала картина "Небесна сотня", яку автор після розстрілу людей на Майдані у Києві створював кілька ночей. Малюнок став одним із найяскравіших символів українського спротиву, а тому використовувався з дозволу автора будь-де — як на чашках і календариках, так і на тих же білбордах. І врешті-решт — у найбільшій в Україні інсталяції на будинку біля органного залу в Рівному. Подякою за це художнику Журавлю стала збірка малюнків "Карикадурка", куди автор вмістив усі плоди художньої творчості за багато років. Власне, подякою від громадян, адже кошти на видання книжки збирали з добровільних внесків у інтернет-проекті "Спільнокошт" — загалом зібрали вдвічі більше, аніж спочатку планував Журавель. За таку популярність рівнянина як одного з українських "лідерів соціальних мереж" запросили на діалог із керівництвом НАТО до Брюсселя наприкінці року.
Із смітника — до президії
Першому заступнику голови Рівненської обласної ради Олександру Данильчуку єдиному з рівненських політиків судилося минулоріч стати жертвою так званої народної люстрації. 26 вересня його винесли із сесійної зали та вкинули в сміттєвий контейнер. Відсидівши там хвилин десять, депутат обласної ради й на той час — кандидат у депутати до Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка, знову повернувся до сесійної зали та зайняв своє місце у президії. Коментуючи своє приниження, Олександр Данильчук тоді допустив, що був вкинутий у смітник тими, кого найняли його конкуренти на парламентських виборах. Та обіцяв поскаржитись у Генпрокуратуру та МВС на бездіяльність Миколи Щирука, який з підлеглими міліціонерами не завадив хуліганам повестися з ним брутально. Натомість Олександр Пантюхов, заступник голови міської організації УНСО, сказав, що Олександра Данильчука вкинули в сміттєвий контейнер за те, що він 24 лютого підтримав депутатську групу "Європейський вибір", яку створював Василь Берташ, тобто після розстрілу людей на Майдані фактично підтримав Януковича. А також зізнався, що взагалі-то в смітнику мали в першу чергу опинитися Берташ, Кічатий та Юхименко, однак вони в той день сесію проігнорували.
Суддю — в нокаут!
Футбольна гра команди "ОДЕК" з Оржева та "Маяк" із Сарн на стадіоні "Авангард" 9 листопада набула неабиякого резонансу завдяки епізоду, що стався в середині другого тайму. Арбітр матчу Роман Новосад призначив у ворота сарненців пенальті, яке гравцям та тренерам цієї команди здалося сумнівним. На полі виник конфлікт. Під час цієї штовханини на газон вибіг гравець "Маяка" Ігор Носарєв та, підбігши до арбітра, сильним ударом правою рукою відправив того у нокаут. Цей випадок сколихнув не тільки Рівненщину й Україну, але й Європу, де відеозапис побиття судді в Рівному обговорювали не менш активно від футбольного чемпіонату Англії, Іспанії та Німеччини. А один з дописувачів відомого англійського футбольного порталу навіть іронічно запитав: "Хто хоче бути суддею? Особливо в Україні!".
Крадіжка року
Вночі 26 листопада з кабінету слідчого в приміщенні обласного управління міліції зникло 80 тисяч доларів та понад 136 кілограмів бурштину. Це були так звані речові докази, вилучені напередодні працівниками УБОЗу під час обшуку в мешканця Клесова, якого запідозрили в скупці незаконно видобутого сонячного каменю. Разом з валютою та бурштином, як подейкують, зникли й матеріали кількох "бурштинових" справ. Слідчий Андрій Трофимчук пояснив, що його кабінет обікрали, знявши грати, відчинивши вікно та відкривши сейф, ключі від якого лежали в шухляді стола. Щоб перевірити достовірність цих та інших виправдань, дослідити всі обставини резонансної крадіжки, з'ясувати, чи не причетні до неї самі працівники управління міліції, а також встановити особи злодіїв, до Рівного одна за одною приїжджали дві спеціально створені комісії з МВС. Однак що вони згодом доповіли міністру Арсену Авакову — невідомо досі. Особи зловмисників досі не встановлено. Єдине, що прокуратура Рівненської області запідозрила слідчого Андрія Трофимчука у службовій недбалості з тяжкими наслідками та тимчасово відсторонила його від виконання своїх обов'язків. МВС також "тимчасово відсторонило" начальника слідчого управління Івана Лішневця та начальника УБОЗу Віталія Бортнюка. tag:Крадіжка з міліції
