Дуже здивувався, що давно вирішене питання про будівництво ГЕС на річці Случ раптом набрало нових обертів, тому хочу висловити і свою думку з приводу цього питання як людина, котра стояла біля витоків створення заказника «Соколині гори».
У 70-ті роки минулого століття лісовій охороні Жовтневого лісництва, де я був лісничим, найбільше клопоту було із другим і третім кварталами (нинішня територія заказника). Сюди з’їжджалися люди на вихідні майже з усієї України, рубали чагарники і палили багаття, розкладали намети, автомобілі скеровували скрізь, де був хоч якийсь просвіт. Культура відпочинку була низькою, тому на понеділок залишалися гори смітгя, яке нам треба було прибирати. Крім того, шинок «Кошик», який тут був до послуг відпочивальникам, вносив свою лепту у збільшення сміття протягом тижня. Тому-то в травні 1977 року В.Вознюк, перший секретар райкому партії, дав вказівку закрити цю територію для активного відпочинку. Для лісової охорони це завдання було непосильним, тому на допомогу у вихідні приходило 6-7 працівників Березнівського райвідділу міліції, адже люди не розуміли, чому їх не пускають в облюбовані місця. Лише за рік-півтора територію довели до ладу. І вже у 1983 році рішенням обласної ради був створений заказник «Соколині гори». У ті часи великого розмаху набрали роботи з меліорації земель, особливо на землях басейну річки Случ біля сіл Губків, Соснове, Маринин, Устя. У результаті суцільної, в основному непродуманої меліорації, було осушено значні території, що негативно вплинуло на стан природних екосистем. Зокрема, обміліла річка Случ, зникли окремі озера і болота, а з ними — деякі види рослин, тварин, поменшало водоплавних птахів. Коли в с.Устя (Корецького р-ну) провели меліорацію, рівень води в колодязях різко впав на 6-7 метрів. Особливої шкоди було завдано річці Случ: із колись повноводної артерії із середньою глибиною більше 3 метрів маємо рівчак із суцільними островами і заростями. Років десять тому я цікавився у вчених (вони часто проводили засідання в заказнику), як врятувати Случ від повного обміління. Відповідь була така: на річці потрібно будувати цілий каскад дамб і таким чином можна підняти воду і врятувати річку. А якщо нічого не робити, то через років 20-30 будемо мати велике болото. На жаль, невтішне передбачення помалу здійснюється. В Інтернеті з’явилась інформація: заказник «Надслучанська Швейцарія» може піти під воду, наявні на березі Случа курганні могили та городища можуть бути розмиті. І це стверджують екологи. Маю враження, що ці люди, сидячи в зручних кріслах, ніколи не були в наших місцях, а виконують чиєсь замовлення, адже висота і правого, і лівого берега каньйона р.Случ становить у середньому 20 метрів, а в кращі часи середня глибина річки сягала 3-4 метри.
Останнім часом масово розповсюджуються листівки ініціативної групи «Збережемо Соколині гори», опираючись на думку вихідця з Маринина, доктора технічних наук. Однак, глянувши на графічне зображення можливого рівня води у каньйоні, я був шокований. У листівці йдеться про місце Марининського валу і показано, що рівень піднятгя води буде десь в межах 15 метрів. І це за 8-9 км від майбутньої греблі висотою 3 м вверх по річці? Як можна так, та ще й земляку, дурити людей? Дозволю собі коротенько пройтися по тих «небезпеках», про які попереджає ініціативна група. Затоплення. Його не буде, бо підніметься рівень води на 3 м лише на греблі. І ніяких підмивань берегової лінії не може бути, тим більше в селах Іванівка, Бистричі, Прислуч, бо вони розташовані вниз по річці на віддалі 7-15 км. Через падіння рівня води якість лугів і пасовищ там, навпаки, падає, тому ще й там потрібно було б збудувати 1-2 невеликі дамби для збереження річки і піднятгя якості прибережної рослинності. Лугів же у каньйоні підняття води немає, та й випас худоби заборонений: це ж заказник! І більчаківських городів не затопить, навіть у добрі часи річка більше, ніж на 50 м не розливалася. До того ж, розорювати захисну смугу від річки на віддалі 100 м заборонено. Ну, а якщо вже говорити про відпочинкову зону, водний туризм, то потрібно визнати, що фактично нічого цього у нас немає: водний туризм уже не існує через низький рівень води, а зони відпочинку дикі. І саме підрядчик обіцяє інфраструктуру, пляж і т. д. Із підняттям води, збільшенням кількості риби зелений туризм, навпаки, стане більш привабливим. Щодо зникнення популяції рідкісних риб, то це результат катастрофічного обміління річки, і в основному це забруднення нечистотами із збагачувального цеху фарфорового заводу, де в останній рік додалися ще й сполуки сірчаної кислоти, яку використовують для відмивання слюди. Ось де поле діяльності для екологів, але тут ми їх чомусь не бачимо. Якщо вже говорити про збереження природи заказника «Надслучанська Швейцарія», то екологам варто працювати, щоб як найскоріше на його базі створити Національний парк, бо саме його статус дозволить зберегти красу і недоторканність природи.
