Сергій Никитюк: «Не будеш слухатися, поведу на «Бабая»

2156 0

Ми у соцмережах:

<b>Сергій Никитюк:</b> «Не будеш слухатися, поведу на «Бабая»

Минулий кінематографічний сезон запам’ятався насамперед війною сліпих із глухими. Мірялись силами патріотичний блокбастер про сліпих кобзарів «Поводир» Олеся Саніна та гостра соціальна драма із життя глухонімої спільноти — «Племя» режисера Слабошпицького. Переміг «Поводир» — тобто отримав путівку на «Оскар» із рук місцевого «оскарівського» комітету. Партія «глухих» із таким рішенням журі не погодилась, звинуватила декого у корупції, але нічого так і не добилась. Мила українська сварка між двома цілком пристойними картинами (кожна у своєму жанрі) нагадала, що пацієнт (український кінематограф), дякувати Богу, ще живий.

Перебуваючи у гарному гуморі від такої оптимістичної новини, я взявся переглядати ще одну новинку від вітчизняного кіновиробника — перший український повнометражний мультфільм під назвою «Бабай». Анотація обіцяла видовищну дотепну картину, наповнену українським колоритом, гумором, піснями, гоголівськими персонажами — Чортом, Відьмою, Вієм та ще казна чим.

Відгуки в Інтернеті під’юджували численними — супер, суперкіно, клас, класс, просто клас!, прикольно, смішно, кому не подобається — ті лохи, і т.д. Поодинокі критичні репліки і вбивчу рецензію якоїсь Наталії Гончарової я проігнорував. Адже знав, на що здатні українські мультиплікатори та гумористи. І не тільки динозаври з Радянської України — автори незабутніх «Пригод Врунгеля», «Острова скарбів», «Аліси в Країні чудес».

Мало хто знає, що сценарна ідея знаменитого російського серіалу «про богатирів» народилась у Дніпропетровську. Тамтешні КаВееНівці у 2003 році відправили мельниківцям сценарій про модернізовані походеньки билиного богатиря Альоші Поповича. Власникам пітерської кінокомпанії «Мельница» ідея і сценарій сподобались. Дніпропетровський студент Максим Свєшніков, разом із братом Вадимом, доклали руку до створення перших трьох серій знаменитої франшизи. Прототипами героїв мультику, насамперед лякливого коня Юлія та меланхолійного віслюка Мойсея, стали, за зізнанням сценаристів, їхні знайомі та родичі з Дніпропетровська. Але сталося не так, як гадалося. Мене обдурили. Замість очікуваної «першої української повнометражної» я отримав вторинну, антиукраїнську, бездарну халтуру, наповнену отруйними кольорами, тупими жартами та провокативними натяками. Те, що я думав про авторів у ту мить, в перекладі українською літературною мовою звучало приблизно так — дідько, хай йому грець, трясця його матері, матері його ковінька і таке інше. Іншого разу я не був би таким емоційним. Але нині, під час справжньої війни з Росією, стриматись не можу. Що ми виставляємо проти російської франшизи (остання серія якої «Хід Конем» щойно зійшла з екранів Рівного)? Це як проти «Граду» виставляти бронзову гармату часів «очаковских и покоренья Крыма». Я ще раз перечитав рецензію невідомої мені Наталки Гончарової та палку і «толерантну» дискусію навколо неї.

Наталія Гончарова: «Дорогі тата і мами! Не витрачайте дорогоцінний час на цю огидну мішанину із реплік, образів і сцен. В цьому мультику кепське все. В ньому немає сюжету, кінцівки, моралі, немає нічого корисного і цікавого ні для дорослих ні для дітей. В очах рябить від засилля і концентрації кольорів. Нудьга і тупість...» Краще не скажеш. Підписуюсь під кожним твоїм словом, Наталко! Однак слово правди не всім до вподоби. У відповідь з’являється комент: «Прочитавши рецензію Гончарової, треба ходити на тупі американські фільми і мультики, у яких гумор нижче пояса. Це сила патріотизму?».

Гончарова: «Сила патріотизму — це правда і чесність, а не ходіння на тупий мультик і брехня на тему його якості. Мені як патріотці соромно за цю творчість».

Відповідь ді-джейці Гончаровій: «Коли ти у своєму клубі вмикаєш ума-умца, у людей кров йде з вух. Природно ти теж глуха. Ти кажеш, що картина ріже око отруйними кольорами. Та від твоїх лазерів очі вилазять. Ти глуха і сліпа ді-джейка. Лічись!». « ...а мультик очень классный и яркий, в украинском стиле...».

Якась Ая Ахрамович пише: «Отличный мультик!!! Ходили с дочкой 6-ти лет. Она в восторге. Под песни в зале дети вскакивали и пританцовывали. Родители стыдливо усаживали их на места». Через певний проміжок часу ця пані залишає новий комент: «Ходила с внуками. Им понравилось. Про попкорн забыли. Действительно добрый, хороший, музыкальный, смешной мультик». Ще через якийсь час аватар Ахрамович згадує про няню, яка з ахрамовичівськими дітьми ходила на мультик... Тут вже не витримують нерви у Гончарової: «Визначіться вже — з дочкою, з внуками чи з няньою. Як ви вже дістали, коментатори хрєнови, по 10 центів за комент...». Глибоко симпатична мені Наталія Гончарова не звернула уваги на прізвище коментаторки, яка розсипалася у компліментах «Бабаю». А даремно. Едуард Ахрамовіч — це ім’я одного з продюсерів Бабай-мультику. Воістину, хвали мене, моя губонько! Про що, власне, сам мультик і чим він мені запам’ятався. Казкова птаха з давньослов’янської міфології Алконост, оспівана Висоцьким незабутніми рядками: «а напротив тоскует-печалится, травит душу чудной Алконост» знесла яйко. Звісно, не просте і навіть не золоте, а чарівне. Це яйко може виконати будь-яку забаганку свого володаря, наче лампа Аладдіна.

У змагання за могутній артефакт вступає нечиста сила:

1) Надзвичайно сексуальна, обтягнута латексом відьма, тілу якої позаздрила б кожна із солісток «Віа Гри».

2) Кріт із мультфільму «Дюймовочка», якого з волі сценариста всі чомусь вперто звуть Вієм.

3) Ординарний Змій Горинич, який чатує біля знайомої кожному мистецтвознавцю піраміди з черепів (Привіт «Апофеозу війни» російського живописця Верещагіна).

4) Бабай — власник летючої зграї нічних дитячих кошмарів (привіт Корпорації Монстрів).

Однак яйце випадково потрапляє у село до бездітних діда з бабою, які мріють про онуку-помічницю (привіт феєрії драматурга Островського і однойменному мультику «Снігурка»). Із яйця вилуплюється Пеппі Довга Панчоха з типовим для казкового українського села жіночим ім’ям — Світланка. Вона ліпить старим вареники під запальну мелодію пісеньки бабок-йожок із радянського мультику «Летючий Корабель» (того самого, де — «.. я водяной, я водяной, никто не водится со мной...). Бабай-дітоборець тим часом щось переплутує і забирає з собою не дитину, а цілком слухняних діда з бабою. Баба начебто схожа на українку. З дідом складніше. Фейс-контроль на українця він точно не пройде. У нього пишна борода, а не старанно виголені щоки, та ногавиці донського козака без лампасів. Експедиція з порятунку старих і складає сюжетну основу картини. Тим часом німфоман Кріт-Вій, хоч і сліпий, зате вторинні статеві органи відьми розгледів добре. Він тягне ручиську до її цицьки, щонайменше четвертого розміру, примовляючи — яка ж ти відьмочка гарненька. Водночас Вій декласує Чорта — як мужчину, перетворюючи ніс-рило суперника, на очах у сексапільної дами, в якийсь неереговано звисаючий орган. Прозорі натяки дорослих дядь і тьоть з Укранімафільму, безумовно, адресовано не дітям, а скоршіе їхнім батькам, які, очевидно, десь поряд, нудьгують із відрами попкорну на колінах. Але найбільше мені запам’яталася кольорова гама мультику. Головних негативних персонажів автори прикрасили жовто-блакитною символікою. У Чорта жовто-сині ріжки. У Бабая одне око жовте, друге — блакитне. У Вія яскраво-жовті масивні персні на десятьох пальцях створюють патріотичну композицію з довгими хижими пазурами синього кольору. Натомість головну позитивну героїню — сміливу, розумну, кмітливу та непереможну Світланку художники Укранімафільму вбрали у платтячко-триколор. На картину, в якій червоно-біло-блакитна героїня перемагає жовто-синіх монстрів, держава Україна витратила сім з половиною ільйонів гривень, адже фінансувався мультик виключно з державної скарбниці. Втішає лишень той факт, що картину знімали ще при Януковичі. Хочеться вірити, що нинішня влада буде більш обачною, вибираючи митців-репіцієнтів. Я не полінувався і опитав декількох своїх знайомих: якою була реакція на мультик у їхніх дітей. Результат вразив. У кожному з випадків діти вимагали заміни мультику вже на 15-й, 20-й хвилинах перегляду. Проте користь від «першого українського повнометражного» таки є. Віднині батькам не обов’язково лякати неслухняних діток абстрактним Бабаєм. Для цієї мети згодиться цілком матеріальний Бабай-мультик. Виховний процес може виглядати так: «Не будеш їсти манну кашу, відведу тебе на мультик «Бабай». Що, вже їси? Отож бо...»


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також