Вибухи складів в Ічні Чернігівської області вкотре нагадали, як ненадійно зберігають боєприпаси української армії. За останні три роки в Україні вже спалахувало чотири великих пожежі на складах боєприпасів: окрім Чернігівщини, на Вінниччині, Луганщині та Харківщині. На відміну від мешканців згаданих областей, рівнянам може загрожувати значно більша небезпека.
Одразу варто зазначити, що на території Рівненської області великих складів боєприпасів немає. Навіть маленьких, як стверджують військовики, не знайти. На Рівненський полігон, де проходять навчання, снаряди привозять разом із технікою військові частини, які приїздять на стрільби. В Оржеві біля Рівного та у Сарнах — бази військової техніки, де ремонтують військові машини та стрілецьке озброєння.
За словами речника ОК «Захід» Анатолія Прошина, у зоні відповідальності оперативного командування, а це на території восьми західних областей, немає складів, які б могли рівнятися за обсягами до тих, що в Ічні. Втім, за 40 кілометрів від Острога — у селі Цвітоха Славутського району Хмельниччини — місцеві живуть як на пороховій бочці. У селі розташований 47-й арсенал. До Хмельницької атомної станції звідти менше 30 кілометрів. А це означає, що в разі надзвичайної ситуації в небезпеці опиниться і Рівненська область.
Скільки зброї у Цвітосі сьогодні — невідомо, проте тамтешній склад називають одним з найбільших. Село — лише за кілометр, тож у радіусі розльоту осколків перебувають будинки, газопровід та залізнична колія. Це місцеві знають не від військовиків, небезпеку вони відчули на собі 13 років тому. У 2005 році склад горів, а боєприпаси вибухали у людей над головами. Після інциденту вибухівку обіцяли вивезти, проте вона і досі там. Відтак люди з острахом чекають на повторення трагедії.
Події в Ічні на Чернігівщині додали ще більше жаху:
— Ми живемо на пороховій бочці — це саме може й нас чекати. Дуже страшно. Ми в селі постійно обговорюємо останні новини. Схвильовані всі! — каже мешканка села Тетяна.
Пожежа у Цвітосі розпочалась 6 травня 2005 року. Під час гасіння отримали поранення дев’ятеро військовиків, але пожежу швидко вдалося ліквідувати. Ніхто із цивільних не постраждав. Тоді на складах зберігалося майже 110 тисяч тонн боєприпасів. Розслідування встановило, що склад підпалив один з офіцерів частини, який займався списуванням військового майна.
Люди добре пам’ятають події 13-літньої давності. Всі хотіли тікати. Але ж куди? Микола Ничипорук із родиною пішов до школи, звідки планували вивозити школярів. Разом із ними мали їхати й інші сім’ї з дітьми.
— Нас привезли в Славуту. Це за десять кілометрів від Цвітохи. Пам’ятаю, як диспетчер на автобусній станції здивувалася, мовляв, чому вас везуть ближче до атомної станції. Краще б навпаки — у сторону Хмельницького. Поки ми шукали прихистку, моя донька рятувалася з військової бази, де працювала. Вона ледве встигла заховатись за якийсь транспорт, як над головою розірвався снаряд, — пригадує Микола Ничипорук.
— Дорогу перекрили. Не пускали автомобілі, також зупинили поїзди. Тікали тоді всі — хто як міг. Я бачив, як мої сусіди, які мали коней, подушки і матраци вантажили на воза і їхали до лісу, — каже інший очевидець тих подій Леонід Власюк.
Хоч селяни і проти небезпечного сусідства, втім, відкрито проти цього не протестують. І в зв’язку з останніми подіями сподіваються на охорону військової частини. Селяни кажуть: багато односельців працює у військовій частині або служить у війську. Робота ж у селі на вагу золота! Тож нарікають лише на відсутність мобільного зв’язку та на поганий сигнал телебачення у нічний час, бо так, мовляв, військовики захищаються від небажаних гостей.
Світлана ПРОКОПЧУК,
Алла САДОВНИК.
