Мені ще не було вісімнадцяти, як міський військкомат, де я вже стояв на обліку, послав мене вчитися на радіотелеграфіста. Здобувати цю військову спеціальність я мав у ДОСААФі (добровольном общєствє содєйствія арміі, авіаціі і флоту). Вже на першому занятті бажання стати радистом у мене зникло, і на друге заняття я не прийшов. За день мені принесли повістку до військкомату.
Там зі мною говорив сам військовий комісар полковник Тюрін. Я пояснив полковнику, що не маю бажання бути радистом, а наказувати мені він не має права. На зливу погроз із російськими матюками я вдруге пояснив полковнику російською мовою, що він мені не начальник, і вийшов із кабінету. Як ви вже здогадалися, нічого мені за це не було. Тому що і справді той Тюрін не мав жодного права щось мені наказувати. Таких, як я, тоді знайшлося ще декілька. Решта призовників півроку щовечора стукали ключем «азбуку Морзе», а я відпочивав собі від роботи слюсарем на заводі. Ще тоді я подумав: що б сталося, якби всі відмовилися ходити на ті курси? Думаю про це досі, особливо коли показують, як учорашній тамада, обраний президентом, їздить по областях і знімає там з роботи різних чиновників. Точніше, не знімає, а пропонує написати заяву на звільнення. А ті у відповідь мовчать, замість того щоб пояснити Зеленському, що він їм не начальник. Так як я колись пояснив це полковнику Тюріну. Не знаю, чи порозумнішав тоді той полковник, але армія з такими полковниками таки розвалилася разом із тодішньою нашою державою. Тепер же маємо не тупуватого полковника-воєнкома, якого нині посадили б за хабарі, а цілого президента, який вперто лізе не у свої справи, викликаючи у себе за спиною безшумний сміх «наляканих» ним чиновників. Та вони не таких вже бачили і не від таких відкуповувалися! Але тихо сміятися не вихід — хтось має таки вказати Зеленському на його посадові обов’язки. Ті самі обов’язки президента України, які не передбачають ані погроз місцевим начальникам, ані телефонних дзвінків Х»йлу, ані решти дурниць, які щодня робить всенародно обраний. Ну не вміє він посилати, інакше не був би стільки років елітним тамадою. А ось його таки пошлють. Не тихо, як поки що, а на весь голос. І краще, щоб це зробили ми, а не ті, з ким він хоче «миритися».