Давид Стеблюк — музикант та актор Рівненського театру ляльок. Разом зі своєю командою Novel Production він підтримує культурний фронт у боротьбі проти російської пропаганди. 23 січня він презентував кліп "Псевдоцарство".
Суспільному митець розповів про те, як виникла ідея та про плани на майбутнє.
— За паспортом я — Стеблюк Давид Андрійович, але люди, звідки тягнеться моє коріння, називають мене — внук Федора "Козака", або внук Володі "Блискуна". Я народився та виріс в місті Березне. Саме в цьому маленькому містечку робилися перші мої творчі кроки. Музикантом я хотів бути скільки себе пам‘ятаю, якщо не враховувати паралельні бажання про роботу пожежником або священником. Маючи досвід виступів на місцевій сцені, я зрозумів, що для того, аби бути крутим музикантом, треба насамперед впевнено і вільно відчувати сцену. Тому можна сміливо сказати, що акторська сцена дала новий початок музичній.
— Музика чи театр? Що в пріоритеті?
— Мої дідусі та бабусі, колихаючи мене на руках, прищепили мені любов до української пісні та слова. Тому, безперечно, як і у дитинстві, так і зараз музика для мене номер один. Це не означає, що театр мені не важливий. Акторське ремесло дало мені незамінний сценічний досвід. Мені імпонують неподібні між собою і театральні ролі, і кіношні. Просто музика — це крик душі.
— 24 лютого. Як для вас почався цей день?
— Цей день був особливим для нашої сім‘ї. 24-го лютого було крайнє планове УЗД дружині. Не дивлячись на паніку, стрес та суцільний шок від новин, коли ми побачили Авеля на екрані — він нам посміхнувся! Це наповнило мене якоюсь особливою енергетикою, я взяв себе у руки, відвіз дружину з сином у безпечне місце. Спочатку долучився до боротьби проти рашистської пропаганди в інтернеті, далі почав вести прямі трансляції зі збором на ЗСУ та згодом взяв ручку, блокнот і стілець. Сів на кухні та почав писати патріотичні пісні. Боротьба на культурному фронті теж важлива.
— Як виникла ідея кліпу, слова до цієї композиції?
— Спочатку були слова. Перший куплет я написав ще у 2021-му році для проєкту Майстерня ЧГС, вони там не були використані, та я знав, що рано чи пізно їх десь застосую. Приспів і другий куплет були написані спросоння. Я прокинувся о 3:20 ночі з думкою: "На який біт мені покласти перший куплет "Псевдоцарства?".
Потім був “Вулик”. Нік Олак та Андрій Людвічук повернулись до України з Америки, щоб застосувати здобуті знання закордоном та долучитись до зміцнення української культури та її репутації на світовій арені. Створили прикольний креативний простір для молоді Рівного. Нік розповідав про свій досвід у сфері кіно та реклами, створення та проєкти креативної агенції Novel Production. Ми якось швидко знайшли спільну мову, здружились і вже через два місяці зняли кліп. До зйомок Нік залучив американського оператора Джо, який закохався в Україну, в наших людей, в культуру. Навіть у “Псевдоцарство”.
Потім я дізнався, що Novel Production з перших днів війни долучився до інформаційної війни, робить безліч роликів про Україну і поширює по всьому світу. І що головне — це молоді хлопці, які відмовилися від успішної кар’єри в Америці та Європі, а обрали рідну країну. Я долучився до їхньої команди і тепер ми разом волонтеримо та боронимо культурний фронт, популяризуємо українську культуру.
Найпершими мою пісню почули діти, громади деокупованих територій Харківщини. Я щасливий, що долучився до такої команди, яка не на відстані підтримує людей, що пройшли через окупацію, а власним прикладом показує, як важливо не просто привезти допомогу, а потиснути руку, обійняти, підтримати цих людей. Сказати людям особисто, що їх ніхто не покинув, не забув, що ми розділяємо їхній біль і втрати.
Якщо чесно, перший раз нервував, коли переправлявся через річку до Вовчанська. Проте коли бачиш очі дітей, людей, які так само вірять у Перемогу і моляться, щоб вона настала якнайскоріше — така гордість з’являється за нашу націю.
— "Псевдоцарство". Чому вирішили так назвати?
— Назва-гротеск. Назва повністю описує всю "велич" нашого ворога. Я насміхаюсь, зневажаю та не визнаю ворога як державу. Весь їхній кіготь імперіалізму зламався, коли потрапив на наші землі. Цього разу, — як і кожна їхня спроба в історії зламати нашу культуру, — закінчиться суцільним крахом. Тільки тепер — назавжди. Я особисто планую побачити, як згоратиме москва.
— Де знімали?
— Частину кліпу зняли в селі Тайкури в костелі Святого Лаврентія, а друга частина знімалася по дорозі до Тайкур. Нам взагалі погода пішла назустріч, бо тоді тиждень були зливи, проте дощові хмари якимось дивним чином оминали нас.
— Як довго працювали над кліпом?
— Зйомки кліпу були минулої осені. Ми відзняли усе за один день, але найбільше часу потратили на постпродакшн. Загалом готувались три місяці, ретельно передивлялися кожен кадр. Інколи вже були готові запускати кліп, але змінювали свою думку щодо того чи іншого ефекту, сцени тощо. Тому загалом працювали чотири місяці. І це ще оперативно, зважаючи на те, що монтував його іноземець, який зовсім не знає мови нашої Неньки. Але обіцяє скоро її вивчити, щоб прискорити монтаж другого нашого кліпу.
— Що символізує умивальник у кліпі?
Символізм умивальника загалом показує, як ми змиваємо з себе непотріб. В контексті війни ми самоідентифікуємось як сильна нація й очищаємось від меншовартості та російських нав’язаних ідей. Умивальник у полі показує, що ми повертаємось до свого коріння, своєї землі.
— Які плани на майбутнє?
— В планах поїздка на Донеччину та Луганщину до наших воїнів з гуманітарною та культурною допомогою. Створення та поширення класних сучасних українських пісень, зйомки кліпів, подорожі звільненими територіями України. Планів багато. Команда постійно збільшується.
