Вересневі дні 78 років тому стали новою точкою відліку для волинян. Наші землі опинилися розмінною монетою в руках сильних світу цього, а разом з ними долі: людей, сімей, родин, цілих політичних та етнокультурних спільнот. Серед них були і волинські німці-колоністи, які за радянсько-німецькими домовленостями були змушені покинути рідні місця, які вже встигли стати для них батьківщиною.
Влітку цього року вже традиційно делегація німців, долі сімей яких пов’язані з Волинню, відвідала Рівненщину, де вшанувала пам’ять усіх, хто зазнав примусової міграції на початку Другої світової війни. Ключовим пунктом програми візиту завжди стає поминання померлих, могили яких мігранти залишали на Божу волю та співчуття українських друзів – сусідів у минулому. 
Ідейним ініціатором таких візитів (які завжди включають і гуманітарну складову) є Вальтер Манц з німецького Квітлінбурга – голова громадської організації «Спілка друзів с.Мочулки». Усі заходи волинських німців в Україні відбувалися за моєї, як голови постійної комісії з питань гуманітарної політики Рівненської обласної , підтримки та участі, а також Тетяни Кухарець – голови громадської організації «Німецький дім – Дойче Хаус». Ми отримали запрошення до більш плідної співпраці, відвідали, зокрема, Німеччину на запрошення колишніх земляків. 
Як виявилося, волинські німці вже мають свою ґрунтовну історію після повернення на історичні терени. Після тривалої і виснажливої одіссеї впродовж воєнного лихоліття 73 сім’ї волинських німців осіли у німецькій землі Мекленбург-Передня Померанія. У 1947 році в містечку Лінстов переселенці збудували першу ферму, що, звичайно, була копією традиційного волинського обійстя. Вже після об’єднання Німеччини у 1990 році занедбане господарство почали відновлювати як історичний об’єкт, а через три роки запрацював музей. 
Українські гості, потрапивши на 25-річчя музею, були приємно здивовані, що музейні експозиції виконані в українському стилі та зберігають традиції. Потрапляючи сюди, повертаєшся у атмосферу Волині першої половини ХХ століття. Сучасний музей – це не лише зібрання старожитностей та предметів побуту, але й відтворення певних занять, які були елементами повсякдення, наприклад, молотіння ціпом снопів збіжжя. Погодьтеся, що на Рівненщині навряд чи поринеш у таку атмосферу цікавої та душевної минувшини. 
Серед учасників святкувань були представлені усі вікові групи, в тому числі й молодь. Історія примусового переселення волинських німців є предметом вивчення у школі, тому пам’ять про предків тут є цінною. 
Кульмінацією своєрідних музейних гостин, де відбувався фестиваль, куштували традиційні українські і німецькі страви, учасники обмінювалися досвідом, стало освячення пам’ятного каменю «Жертвам втечі і вигнання» лютеранським пастором Олівером Бере. Ключовою темою заходу було обговорення проблематики сучасної міграції, яка досить гостро постала у Німеччині, та використання повоєнного позитивного досвіду інтеграції вимушених переселенців у ресоціалізації сучасних біженців. 
Інтеграція – це не лише підписання спільних документів, але й емоційна спільність, яка включає збереження традицій та повернення до спільних практик, які були в минулому. Волинські німці та їх нащадки зберігають теплі спогади про спільне і дружнє життя з українськими сусідами. Це історична спадщина, яка зближує та є хорошим зразком для наслідування у сьогоденні. Радісно було почути від молодих учасників фестивалю про готовність взяти участь новій поїздці на Рівненщину. 
Бо маємо подібні проблеми: у Німеччині – це біженці, в Україні та на Рівненщині – вимушено переміщені особи. Унікальний досвід волинських німців стане у нагоді для обох сторін. Подальше спілкування німців та українців відбувалося у політичній площині. Інтереси волинських німців представляють депутат земельного парламенту Торстен Ренц та депутат Бундестагу Ерхард Реберг. 
У Бундестазі представник Християнсько-демократичного Союзу Ангели Меркель, Ерхард Реберг та його помічниця Ірина Фельдман зацікавилися ідеями для подальшої співпраці, тож очікуватимуть на деталізовану програму, аби поглибити не лише культурний взаємозв’язок між Рівненщиною та землею Мекленбург-Передня Померанія. 
Завершальним етапом поїздки став візит до українського посольства в Берліні, де відбулася зустріч з першим секретарем Іриною Петрунько, яка опікується також питаннями культурної співпраці. 
Головний висновок та результат: Рівненщина є цікавою для німців, але на сьогодні, на жаль, ще не до кінця відкритою. Волинські німці є ключовою ланкою у питанні налагодження двосторонніх зв’язків, які повною мірою можуть розкритися у гуманітарній сфері.
Алла ЧЕРНІЙ, кандидатка політичних наук та ректорка Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
