Майже дві з половиною тисячі гривень від керівництва Рівенського заводу високовольтної апаратури, Високовольтного Союзу та вболівальників футболу було передано на потреби Рівенського будинку безпритульних (на фото). Ці кошти вдалося зібрати під час другого туру товариської футбольної зустрічі між командами Рівенського заводу високовольтної апаратури, Нижньотуринського електроапаратного заводу та Високовольтного Союзу. Щоправда, цього разу за рішенням голови правління РЗВА Ігоря Ференца товариська зустріч мала на меті допомогу безпритульним дітям.
Майже дві з половиною тисячі гривень від керівництва Рівенського заводу високовольтної апаратури, Високовольтного Союзу та вболівальників футболу було передано на потреби Рівенського будинку безпритульних (на фото). Ці кошти вдалося зібрати під час другого туру товариської футбольної зустрічі між командами Рівенського заводу високовольтної апаратури, Нижньотуринського електроапаратного заводу та Високовольтного Союзу. Щоправда, цього разу за рішенням голови правління РЗВА Ігоря Ференца товариська зустріч мала на меті допомогу безпритульним дітям. — Ми вирішили, — розповів пан Ференц, — наше корпоративне спортивне свято перетворити на свято для всього міста. В першу чергу — у свято для дітей, які позбавлені батьківської опіки та любові. Наш завод ніколи не відмовляв у наданні спонсорської допомоги, особливо коли мова йшла про дітей. Але усі попередні рази ця допомога мала формальний характер. Зазвичай організації надсилали на нашу адресу листи-прохання про фінансову підтримку, і адміністрація заводу перераховувала гроші. Цього ж разу ми вирішили піти іншим шляхом. Залучаючи своїх працівників до здорового способу життя, занять спортом, тим самим ми ще й показали дітям хороший приклад. Від сьогодні, окрім звичайної разової допомоги, наш завод бере шефство над Рівенським будинком безпритульних. А тому ми надалі всіляко сприятимемо його розвитку. Директор Рівенського будинку безпритульних Микола Паліюк зауважив, що РЗВА є одним із небагатьох місцевих підприємств, керівництво якого ніколи не відмовляло вихованцям їхньої установи у допомозі. А цього разу високовольтники самі проявили ініціативу і запропонували благодійну допомогу. — Мені дуже приємно, — говорить пан Паліюк, — що зустрів людей, небайдужих до долі безпритульних дітей. Я бачив щасливі обличчя дітей, вогник в їхніх очах. Повірте мені, в дітей, для яких основним місцем виховання була вулиця, це можна дуже рідко побачити. Тому я не відкидаю можливості, що через декілька років дехто з них, закінчивши навчальні заклади, прийде працювати на ваш завод і буде пишатися тим, що він є працівником такого солідного підприємства.
