Був Гітлер у Рівному

2878 0

Ми у соцмережах:

Був Гітлер у Рівному

Будівництво такого собі містечкового «третього рейху» на Рівенщині так і не відбулося. Його засновник — регіональний злочинний авторитет на прізвисько… » Гітлер» у черговий раз опинився під вартою. Доля «Гітлера» типова для представників когорти ватажків провінційних бандитських формувань середини 90-х вже минулого сторіччя. Сьогодні про них можна згадувати лише з посмішкою — самозакохані, нахабні, цинічні. Вони «підкоряли» невеликі міста і містечка, обкладаючи даниною місцевих підприємців і примушуючи обивателів жити за нав’язаними бандитами законами і поняттями. «Гітлерам» всіх мастей здавалося, що їхній час настав якщо не назавжди, то — надовго. Але війна криміналітету, розв’язана проти свого ж народу, була явно програшна. Свою війну програв і «Гітлер».

Тихе обласне місто Рівне громадянин Остапенко Євген, на прізвисько «Гітлер», облюбував ще в першій половині 90-х, коли відбував чергове покарання в Сарненській колонії № 46, що в Рівенській області. Родом із Запоріжжя, після відсидки він повернувся в рідні краї, але виявив, що за час його вимушеної відсутності місцевий ринок кримінальної «праці» зазнав значних змін. Більше того, в Запоріжжі не чекали Остапенка, який своєю надмірною жорстокістю і непередбаченою запальністю заслужив собі погану славу серед запорізьких бандитів. Наркоман зі стажем, він був неадекватний: навіть під час приятельського застілля міг вихопити пістолет і вчинити стрільбу, скажімо, в ресторані. Тому вибір життєвих шляхів «Гітлера» був небагатий: або на цвинтар (до нього були претензії з боку місцевих «братух»), або в «еміграцію». «Гітлер» вибрав друге. Довідка «УК»: Остапенко Євген Євгенович, народився 5 червня 1965 року в Запоріжжі, прізвисько «Гітлер». Своє «поганяло» одержав у Сарненській колонії за особливу жорстокість, що виявлялася до товаришів по нещастю, які перебували в ув’язненні. Вперше засуджений у 1984 році за ст. ст. 189 ч.1, 208 ч.2 КК РСФСР терміном на 3,5 року позбавлення волі. Вдруге — у 1990-му за ст. ст. 100, 206 ч.1, 102, 106 ч.1 КК України. Втретє — за ст. 102 КК України на два роки позбавлення волі. Інкриміновані статті — розбій, погрози вбивства, завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості… Після третьої відсидки вийшов на свободу в грудні 1994-го. Мешкав у Запоріжжі за адресою: вул. Новгородська, буд. 3, кв. 117. У 1996-му змінив запорізьку прописку на рівенську: вул. Панфілівців, буд. 10, кв. 2. Одружився з панянкою Стадницькою Наталією Юріївною, 1962 р.н. У 1997 році, будучи в Запоріжжі «на побувці», влаштував стрільбу в людному місці, був затриманий. Постав перед судом, звинувачений за традиційною для «Гітлера» ст. 102 КК. Але був відпущений із залу Хортицького районного суду 4 вересня 1997-го, відбувши термін покарання в…7 місяців і 21 день (!), проведені ним у СІЗО. Таку благодушність суду до рецидивіста зі стажем працівники запорізького УБОЗу в своєму колі пояснювали винятково матеріальною зацікавленістю «зеленим питанням» окремих працівників суду. Впевненість у цьому зміцнив сам звільнений, який повсюди похвалявся, що Феміда нині коштує недешево — $ 100 000. «Прилаштувати» на нари знахабнілого «Гітлера» стало справою принципу для запорізьких убозівців. Зрозумівши це, Остапенко покинув рідне місто назавжди. Втім, на Рівенщині його чекав непочатий край «роботи». Ще в травні 1996 року «Гітлер» удостоївся честі бути запрошеним на знаменитий «сходняк» авторитетів злочинного світу України в Дніпропетровську. На сходці вирішувалося і питання, кого поставити «наглядачем» на Рівне — « князівство» малоприбуткове, але перспективне. Кандидатура «Гітлера» у більшості тих, що зібралися, ентузіазму не викликала з двох причин. По-перше, бракує розуму і неврівноважений. По-друге, маловідомий у широких колах кримінальної громадськості. Допомогло «Гітлерові» вагоме слово «злодія в законі» на прізвисько «Сухумський», який докорив братії за недовіру до перспективної молоді. І периферійність «вотчини», де ставити «справу» доводилося з нуля. З самого початку в Рівному справи в «Гітлера» не склалися. Обручившись із привабливою вдовою покійного місцевого «авторитета» «Тернопільського» відразу після передчасної смерті останнього, Остапенко викликав нарікання з боку рівенських «братух». В їхньому середовищі пішли чутки, що підступний «Гітлер», якому приглянулася дружина «Тернопільського», підступно вбив «колегу». До правди не вдалося докопатися ані бандитам, ані рівенському УБОЗу. Але чутки ці, поширюючись, явно не добавляли авторитету «Гітлеру». Більше того, в нього з’явилися недоброзичливці з числа «колег по цеху». І повітові «князьки» — ватажки злодійських угуповань у райцентрах області — явно не поспішали прийняти присягу на вірність бандитським ідеалам новопризначеного «наглядача». Але «Гітлера» не засмутило ремствування, що виникло у лавах сподвижників. Він активно взявся за знайоме «ремесло». Сформувавши «бригаду» з двох десятків «бійців», кістяк якої становили особи, раніше засуджені за скоєння тяжких злочинів, — почав «прибивати» дрібних і середніх бізнесменів обласного центру. Рекетирствував, вибивав за відсоток борги, покровительствував адептам банального грабежу і наркоторгівлі, що зростала. Рівне потихеньку ставало «на вуха»… Особливо «Гітлеру» полюбився райцентр Дубно, де бандитською даниною були обкладені практично всі бізнес-структури району. Але в УБОЗ і СБУ із заявами ніхто не поспішав: «Гітлер» був швидкий на розправу, а люди в погонах — повільні в діях. До того ж «Гітлер» старанно розпускав чутки про те, що всі «менти» ним куплені, продані й ще раз куплені. У Дубні «Гітлер», у приміщенні одного з кафе в центрі містечка, любив вершити «суди» над неугодними, тут також він призначав «сходняки». Побувши в цьому «центровому» кафе інкогніто, автор змушений констатувати невибагливість смаків «Гітлера»: у поданій «натуральній» каві, висловлюючись мовою мого героя, було «в падло плюнути». Антураж напівпідвального помешкання був похмурий, меблі — соснові столи і лавки під лак, щедро засалені... Але саме тут покидьок вершив людські долі, «прописував» покарання неугодним, сюди зносилися гроші, відібрані в місцевих фермерів, продавців, базарних торговців. Справу «Гітлер» ставив з розмахом. Поки його «братва» «прибивала» незміцнілих підприємців, сам «полководець» активно налагоджував зв’язки із злочинними угрупованнями «башмаків» з Криму, «савлоховців» з Києва, московськими й одеськими бандитами. За оперативною інформацією рівенських убозівців, «Гітлер» дійшов думки (сам або підказали колеги з інших регіонів — невідомо), що великі прибутки обіцяє не млявий бізнес у Рівному й околицях, а саме розташування області, через яку пролягають транзитні шляхи з півночі на південь і з заходу на схід України. Задіяти ці шляхи для наркотрафіка і провозу контрабанди — ось де «золота жила»! А гроші були потрібні, тому що росли «накладні витрати» самого «Гітлера». За статус регіонального «розборщика» Остапенко був змушений регулярно сплачувати данину київським «авторитетам». Росли витрати і на забезпечення власної безпеки, потрібно було збільшувати «штати» — в «Гітлера» з’явилися недоброзичливці. Саме вони в 1996-му спробували умертвити опонента з допомогою вибуху саморобних боєприпасів, влаштованого біля особняка в центрі Рівного, де Остапенко мешкав. Було багато шуму, багато битого скла, але ані «Гітлер», ані дружина, ані теща, яка мешкала разом з «молодятами», не постраждали. Через тиждень кути особняка прикрасили відеокамери зовнішнього огляду. І вибух, і відеокамери для тихого Рівного були інтригуючими нововведеннями, які явно наближали життя провінційного міста до євростандартів. Відповідальність за акцію, у своєму, зрозуміло, колі, узяв якийсь «авторитет» із сусідньої Хмельницької області. «Відповідь Керзону» була наслідком особистої нечистоплотності громадянина Остапенка, який «кинув» своїх «колег». Швидке зростання особистого добробуту — суми $ 100 000 стали повсякденним явищем у діловій практиці «Гітлера» — негативно позначилося на авторитеті самого Остапенка: його «бригада» перебувала якщо не в злиднях (на їжу вистачало), то і не в достатку (шеф жлобився на придбання «братві» достойних іномарок). У Київ посипалися скарги на явне і цинічне — «не по поняттях» «кидалово» з боку знахабнілого «Гітлера». А той у своєму «беспредєлі» дійшов до того, що на одній зі сходок зажадав розправи над… даішниками, які на думку «Гітлера», несправедливо затримали його за порушення правил дорожнього руху! Закликаючи до справедливості, Остапенко вимагав негайно «відметелити» даішників. До УБОЗу дійшла інформація, що оточення «фюрера» всерйоз говорить про психічну неповноцінність свого біснуватого лідера, який на той час щільно «присів» на наркоту. Але «Гітлер» — не той випадок, коли варто огульно охаювати працівників УБОЗу. Як і в будь-якій правоохоронній структурі, в Рівному були (сподіваюся, і є) професіонали своєї справи. Отримавши інформацію від своїх запорізьких колег, рівняни сіли на «хвіст» «Гітлеру», відстежуючи його дії. Але не вистачало головного — заявників. Тих самих потерпілих, готових дати свідчення і без яких справи «не зшиєш». Десятки людей, які постраждали від бандитів, обійшли працівники УБОЗу, благаючи дати покази, але — на жаль! Жаргонне «Знайти терпилу!» стало головним гаслом для працівників рівенського УБОЗу. У захист УБОЗу повірив депутат Рівенської обласної ради Олександр Козак, власник дубенського міського ринку. Його прямо з кабінету витягли бандити «Гітлера», кинули в машину і відвезли на «прес-хату». Там заходилися бити, погрожуючи відрізати вуха. Перелом перенісся, двох ребер, струс мозку, критична для життя втрата крові, втрата свідомості… Адже Козак відмовився сплачувати данину бандитам! Йому, напівживому, був винесений ультиматум: $ 50 000 «відступних» разово і ринок під бандитську владу — безроздільно. Але Олександр Козак пішов в УБОЗ, а оперативники пішли брати «Гітлера». Дізнавшись, куди направився Козак, рівенський фюрер пустився в біги. У цей час УБОЗ, реалізуючи наробітки, громив одну «малину» за іншою, «колов гітлерівців як березове поліно» (на планьорках опери жартували між собою: «Ну, як йде війна з фашизмом?») — «Гітлер» подався в Молдову. Відступ був настільки навальним, що Остапенко навіть не встиг переоформити на дружину престижне авто. Але і серед молдаван щастя не супроводжувало бандита — у вересні 1998-го його заарештували молдовські поліцейські в секторі Ришкань. «Гітлер» був затриманий за наводкою українських колег на викраденому автомобілі, під час захоплення був озброєний і чинив запеклий опір. Він не хотів на батьківщину. У Рівному на нього чекала порушена справа за «важкою» статтею — за вимагання. А в Запоріжжі — злопам’ятні «братухи», які бережуть у душах обурення з приводу безпричинної стрілянини «Гітлера» по товаришах. У кращому разі, його чекала «зона» — а в ній, знову ж, «братухи» «братух»… А тим часом у Рівному посіпаки «Гітлера» валили всі гріхи на «патрона». Особливо процвітав у цьому занятті рівенський циганський барон, який раніше був «правою рукою» бандита. Монолог барона, в миру — громадянина України Миколи Сорочинського (цитата — з магнітофонного запису): «… Гітлер, пробачте, мені сто років не потрібний, не хочу… Я в гробу його бачив. Хто він такий? Я барон циганський, а не якийсь мафіозі. І мене цигани не зрозуміють, якщо я буду якимось там… Що для мене Гітлер? Він для себе бандит! Він для своєї дружини — Гітлер!..» Але саме в будинку циганського барона катували Олександра Козака. І барон співав убозівцям покаянні пісні й «коловся, коловся і «коловся»… …Сьогодні в Рівному якщо і пам’ятають Гітлера, то не того. А Гітлера «берлінського», який рвонув з міста майже шістдесят років тому…


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також