Кажуть, геніїв хтось посилає на Землю для виконання визначеної місії, яка може здійснитися через сторіччя після смерті «посланика». Тисячі років тому великий математик і мудрець давнини Аль Хорезмі створив алгебру, а виведене ним поняття алгоритму сторіччями не було затребуване і вважалося нікому не потрібним дивацтвом. Зараз же воно лягло в основу всієї комп’ютерної технології...
Геній Ейнштейна врятував людство від кінця світу Фізик, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації Юрій Іванов у книзі «Життя за інтуїцією» спробував відповісти на запитання: «Навіщо приходять генії?». У пошуках відповіді автор досліджує час з 1881 по 1992 рік. Його висновок такий: поява на Землі генія Альберта Ейнштейна визначена важливими в долі людства обставинами. У 1881 році американський фізик Альберт Майкельсон створив інтерферометр і довів незалежність швидкості світла від руху Землі. Але цей факт не змогла пояснити класична фізика і вирішили, що допущена помилка. Багато вчених того часу вважали відповідь на загадку Майкельсона «вінцем науки» і трудились над її вирішенням. Результати були вже близькими, коли з’явилася теорія відносності Альберта Ейнштейна, яка на багато років відвернула вчених від «загадки», заблокувавши тим самим розвиток фізики, спрямувавши зусилля кращих голів людства в інше русло. Навіщо? Виявляється, щоб врятувати народи Землі від загибелі. Адже «нетрадиційна» наука підійшла впритул до відкриття нової субстанції — ефіру. Результатом стало б освоєння нових видів потужних енергій. І це було дуже не до речі — у Росії в цей період з’являється Ульянов-Ленін, який готує революцію, а трохи пізніше в Німеччині виникає фашизм, створений іншим генієм — Адольфом Гітлером. Напевне, комусь заздалегідь було відомо, що два народи-моноліти — радянський і німецький — зіштовхнуться лобами в другій світовій. Якби до цього часу не загальмувалося відкриття нових енергій, чи варто сумніватися, що Гітлер ризикнув би скористатися ними. Тому й прийшов на Землю Ейнштейн, робить висновок дослідник, — щоб заблокувати знання, яке передчасно відкрилося.
Паралельні світи без обріїв Доктор фізико-математичних наук, професор, провідний науковий співробітник фізико-математичного факультету Київського Національного університету Олег Горошко розповів, що декілька десятиліть тому при АН України працювала спецкомісія з питань уфології. «Прибульці настільки ж реальні, як і ми з вами», — вважає Олег Олександрович. У свій час, стверджує академік Горошко, його колегу-вченого Віктора Кострикіна... запросили на борт літального апарата марсіани. Він тоді працював у П’ятигорську на метеостанції й вирішив якось переночувати в пахучій копиці сіна. Після півночі опустилася «тарілка». Всередині апарата на вченого чекав сюрприз: там уже знаходилася молода киянка, яка теж наважилася скоїти фантастичну подорож. Результатом неймовірних подій стала книга Віктора Петровича, яку науковий світ визнав «якимось маренням». «Нічого собі марення, — ділився з колегами вчений, — через два тижні вони висадили мене біля турецького кордону, не турбуючись про те, що я без документів і грошей». Чому саме марсіани? Супутники виявили на Марсі піраміди, такі ж, як і загадкові єгипетські споруди. Деякі пояснюють це тим, що дуже давно на червоній планеті існувала технічно високо розвинута цивілізація. Коли Марс перестав бути придатним для життя, марсіани переселилися на Землю. Піраміди — це пристрої, де відбувалася адаптація до нових умов. Так що ми — залишки марсіанської цивілізації. Говорять, частина «втікачів» вирушила в незвідані світи, інші створили штучні планети в Сонячній системі і продовжують «писати кола» навколо світила. «Там райське життя, — запевняє академік Горошко. — Про це на наукових форумах повідомляли очевидці, яким теж довелося побувати в марсіан». Наприклад, художник-москвич розповідав вченим, що помітив, як «тарілка» проходила через шлюз всередину штучної планети. Вийшовши з корабля, художник відразу зрозумів, що знаходиться всередині кулі, тому що чудовий новий світ виявився без... обріїв. Художник бачив там безліч людей, які блаженствували у морі зелені й квітів. Якщо все це правда, то як вдалося нашим «сусідам» створити штучну силу гравітації, спрямовану від центра до периферії, що утримує жителів «едему» на стінках їхньої кульки? Можливо відповідь на це запитання може дати згаданий професором український вчений, який розробив «революційну» теорію поля, Анатолій Кіндеревич, чиї відкриття поки не викликають захоплення у представників класичної фізики.
«Інженер Гарін» і його неймовірний гіперболоїд Ім’я Анатолія Кіндеревича, члена-кореспондента Міжнародної академії інформатизації, з’являється останнім часом на сторінках преси найчастіше в зв’язку з чорнобильськими проблемами. Вчений прогнозує в 2013 році серію ядерних інцидентів всередині «саркофага», якщо до цього часу суспільство не змінить свого ставлення до новітніх досліджень. — Анатолію Володимировичу, чому вас цікавить ситуація на ЧАЕС? — На підставі теорії поля я прийшов до висновку, що на планеті можуть виникати визначені локальні області з незвичайними властивостями речовин. Неврівноважені «спини» зруйнованого блока, розлите паливо створюють матеріал, який сприяє виникненню субстанції, яку я називаю козиревським терміном — потоки простору-часу. Академік Козирєв у жовтні 1978 року, проводячи досліди разом із Насоновою у Кримській обсерваторії, довів, що відстань від зірки Бета Проціона до Землі (217 світлових років) ця субстанція подолала миттєво. — Філософи розрізняють два поняття: простір і час. Ви ж оперуєте якимось коктейлем... — Козирєв, астрофізик, нагороджений Міжнародною академією астрономії за відкриття місячного вулканізму, висунув теорію щільності часу — простір-час. Ми продовжили працювати в цьому напрямку, і базуючись на деяких висновках Ейнштейна, розробили теорію поля, довівши, що потоки простору-часу — реальна річ. Під цим кутом зору було вирішено розглянути аварію на ЧАЕС. У результаті вийшла книга «Що відбувається в «саркофазі?». — І що ж там відбувається? — Два роки тому на об’єкті «Укриття» спеціалісти заслухали нашу доповідь про стан об’єкта і зростаючу небезпеку, яка неминуче створюється в його надрах. На той час під саркофагом уже було близько 40 т радіоактивної пилюки паливоутримуючих матеріалів, і ми рекомендували взяти на експертизу повітря, що знаходиться над завалами. За нашими уявленнями, у цьому повітрі є радіоактивні частки субатомного розміру, які свідчать про загальну тенденцію здрібнювання пилюки. Дрібнодисперсна пилюка поводиться як рідина. Тому в силу перемішування на найнижчих рівнях будуть відкладатися в окремі прошарки плутоній-239, уран-238, уран-235. А якщо врахувати, що зараз у «саркофазі» знаходиться близько 2000 кг урану-235 і 480 кг плутонію-239, що в загальній сумі дорівнює 90 критичним масам, то вкрай небезпечно залишати цей процес на примху долі... Наше прохання виконали. Спеціалісти об’єкта «Укриття» відвезли проби в Санкт-Петербург в інститут ім. Хлопіна, де побоювання підтвердилися: справді, у повітрі існує аерозольна пилюка субатомного розміру. Сам цей факт докорінно підірвав оптимізм XV конференції, яка за задумом повинна була розглянути можливість перетворення ЧАЕС і зони відчуження на територію, де будуть складатися і накопичуватися всі радіоактивні відходи Європи. Після нашої доповіді на конференції зазвучали боязкі голоси, що, так, мовляв, ми не знаємо точно, що коїться всередині «саркофага», зрозуміло, потрібно всі паливоутримуючі матеріали (ПУМ) з «Укриття» забирати, але немає практики і немає грошей... За законами класичної фізики ядерне паливо ніколи не може перетворитися на пилюку, але воно перетворюється. Довідки, складені спеціалістами, підтверджують наші висновки, що там відбувається спонтанний поділ урану. Швидкість цього процесу — 2,5 поділу в одному грамі урану за секунду, а в звичайних умовах повинно бути 6 поділів за годину. Справа в тому, що під «саркофагом» створилася така ділянка, яка підвищує інтенсивність протікання фізичних процесів у 1500 разів. Причина пов’язана з потоками простору-часу. І звичайна фізика, на яку сьогодні сподіваються, тут ні до чого. За нашими розрахунками, до 2009 року ПУМ повністю перетворяться на пилюку і дрібнодисперсну пилюку. І ці частинки відкладуться прошарками, що дуже небезпечно. Якщо ми, не дай Боже, цього дочекаємося, — вже нічого не поробиш: підступитися буде неможливо, почнуться загоряння за рахунок виходу кисню. Може виникнути самовільна ланцюгова реакція, яку нічим буде гасити. Ні роботи, ні будь-які інші механізми не зможуть наблизитися. Ми пропонуємо здійснити виїмку цих матеріалів, що діляться. — І як це зробити, якщо до реактора неможливо підступитися? — Ми маємо у своєму розпорядженні експериментальний пристрій, з допомогою якого можна буде з цим завданням справитися. У своїй лабораторії створили штучну область, аналогічну тій, яка є під «саркофагом», і спробували впливати на неї. Виявилося, можна викликати процес уповільненого або прискореного розпаду радіоактивних речовин, що звичайна фізика заперечує. Ми це робили неодноразово. Тому що знаємо, як і якими полями варто діяти. Зараз хочемо створити установку, яка зможе впливати на радіоактивну масу і повністю нейтралізувати її. Тобто ядерне паливо з реактора можна буде вигрібати лопатою або виймати руками. — Ви зможете взяти в руки ядерний вибух? — Ні. Але здійснити щось, щоб він не стався — зможемо. Через рік-два, коли буде готова установка. Це дозволить довести ядерне паливо до нормального фону й прибрати. — Але так само можна рятуватися і від радіоактивних відходів... — Ми говоримо про це. Їх у світі вже зібралося 270 тис. тонн. Ніхто не знає, що з ними робити. Саме тому Німеччина закриває свої АЕС. Те ж чекає Францію, Японію, США. — Якщо з допомогою вашої установки можна прискорювати й уповільнювати час, значить, можна загальмувати і, скажімо, процес старіння людського організму? — Цілком реальне завдання. Наприклад, ми взяли камеру і, діючи потоком простору-часу на квасолю, запустили її генетичну програму з прискоренням. Через 6 днів вона виросла на 35 см, у той час як контрольне насіння ледь дало паростки. Зрозуміло, що генетичні процеси таким же чином можна й сповільнювати. — Анатолію Володимировичу, кажуть, ви придумали «літаючу тарілку»... — Ми розробили принципи створення нового космічного літального апарата, фактично одержали силу штучної гравітації довільного напрямку. Вже знаємо, як нею керувати, направляючи в потрібному напрямку. Людина, знаходячись у космічному апараті й переміщуючись з колосальною швидкістю, буде просто «падати» у визначений пункт свого призначення. Поки ж під час запуску ракети космонавт долає силу гравітації. Але більше граничного навантаження ніхто не витримає. Якщо рвонути людину з більшою силою, від неї залишиться тільки мокре місце і вічна пам’ять. Наш космічний апарат справді схожий на «тарілку». Тому що ті, хто це вже засвоїв, розумніші за нас, для них все це — пройдений етап. — Хто вони, ті розумніші? — Я вважаю, що у Всесвіті існує дуже багато розумних цивілізацій. Вони ставляться до нас, як до дітей, які граються з атомною зброєю. Але не втручаються.
