Чергу на кордон займають вдосвіта

— Отам, за кордоном, розташовані найбільші в Європі болота, — показує у ліс по інший бік захисного рову майор Олег Личковський із Луцького прикордонного загону, що охороняє кордон на території Рівненщини та Волині. — Колись на тих болотах стояли хутори. Згодом радянська влада вирішила зробити на тому місці Мерлінський полігон для випробовування військової техніки, а мешканців кількох хуторів переселили в Україну. Однак вони звикли ходити за кордон як до себе додому.
Біля магазину посеред села Березове на землі лежить перекинутий на дах легковик — вщент розбитий та без коліс.
— Що це у вас за страшна аварія була? — цікавимося у перехожих.
— Та то не аварія, а непорозуміння! Одному тутешньому хлопцю татко на 15-річчя подарував легковик БМВ, а він посварився з іншими парубками. Іменинника побили, а його автомобіль разів з тридцять перекинули з коліс на дах…
Про статки жителів прикордонних сіл найкраще свідчать їхні господарства — великі двоповерхові особняки з балконами, альтанками у дворі та дорогими автопарками.
— Тут через хату у людей побачите трактори, легковики, мікроавтобуси, мотоцикли. Дітей народжують багато, тож дехто на місяць по 30-40 тисяч гривень на них отримує, — говорить голова Старосільської сільради Григорій Ковалець.
— Це точно! Якщо на вулиці побачите людину в камуфляжі на мотоциклі в шоломі — то прикордонник, а як без шолома — значить, то місцевий, — жартує капітан Олександр Антонюк, начальник відділу прикордонної служби “Березове”.
— Однак і гроші їм даються тяжко — частина чоловіків на заробітки до Білорусі та Росії їздить, будує дачі заможним людям. А жінки із дітьми із літа до пізньої осені ходять в білоруські болота по журавлину, чорниці та гриби, — додає п.Григорій. — Тільки наша сільрада видала цьогоріч 1172 перепустки для дорослих та дітей із Старого Села та Дроздиня. За врожайне літо велика сім’я себе цілком може забезпечити на цілий рік. А колись ходили за кордон нелегально, багатьох ловили і вертали назад.
Прикордонники пригадують, як у 2011 році селяни збунтувалися й вимагали дозволити їм вільно збирати дикороси по білоруських лісах — протестувати до кордону прийшло з півтисячі обурених людей.
— Здійняли ґвалт на весь ліс, кричали: “Бацьку сюди давай!”. Білоруські снайпери під березами сиділи, не знали куди очі дівати, — сміються поліщуки біля сільмагу. — Старі бабусі поприходили у постолах, бо у “тухлях їм ноги попухлі”. На щастя, обійшлося мирно. Коли головний прикордонник з Мінська особисто скасував у наших паспортах штампи про депортацію, все село два дні гуляло.
Пропуск у тимчасових пунктах в Березовому, Познані та Дроздині розпочали з 1 липня. Це значно полегшило життя прикордонній службі — нелегалів тепер можна порахувати на пальцях.
— Перед початком сезону були тут дві нетерплячих жінки із села Заболоття, які намагалися за старою звичкою перетнути кордон навпростець. Їх вчасно помітили та затримали білоруські колеги. Тепер в Білорусь вони офіційно не потраплять у найближчі півтора-два роки. І навіть родичів на весілля їм відвідати не дозволять, бо у паспорті є штамп про депортацію, — додає Олександр Антонюк. — Білоруське законодавство суворіше ставиться до порушників державного кордону, в них передбачено великий штраф. Якщо таку людину затримають повторно, дійде до кримінальної відповідальності. У нас в Україні штраф також чималий — від 1700 до 3400 гривень, а може бути й арешт до 15 діб.
Нині чергу до кордону збирачі займають з четвертої години, щоб о 6-й вже вийти на промисел. Селяни безпечно залишають свої легкові автомобілі та квадроцикли на галявині під соснами — біля пункту пропуску. Більшість із них повернеться тільки пізно ввечері.
Серед прикордонників чимало місцевих уродженців, тож вони добре вивчили звички своїх односельців.
— Гребінками дерти чорниці заборонено, білоруси за цим суворо стежать. Однак деякі поліщуки вдаються до хитрощів — підійде вночі до кордону і перекине через канаву гребінку. Наступного ранку став у чергу, спокійно перейшов собі з коробом на той бік і вже збирає ягоди в торбу. А йдучи назад, сховає знаряддя десь у кущах і місце позначить, — розповідають прикордонники.
У середу по обіді на збитій з дощок лаві біля пункту пропуску у Березовому відпочиває одинокий чоловік — місцевий Сергій Кузьмич першим повернувся сьогодні з-за кордону на українську землю. За його спиною стоїть велосипед з великим плетеним коробом: такі носять з собою майже всі збирачі, бо в них лісові дари довго не псуються.
— Набрав лисичок до верха, але що то є? Дощів нема і грибів нема, — прикурює цигарку Кузьмич. – Ще пощастило, що цього року жодна гадюка людей не покусала. А то в болотах усякі сюрпризи водяться. Без мобілки до лісу і не думай йти, бо тебе не найдуть в разі чого.
— Як же ви тут телефонами користуєтеся? Дорого ж дзвонити за білоруськими тарифами? – допитуємося у грибника.
— Так дівітса надо! А то будєш голий-босий на телефон усю жизнь робіть і клюква не прокорміт, – сміється чоловік, говорячи з яскравим поліським акцентом. — Ручна настройка тут у всіх, а в лісі всі між собою по телефону спілкуються. На чужу територію не заходимо, бо кожне село має свої грибні місця та ягідні поляни — є такий неписаний закон.
— А родина ваша де?
— А там само, – махає рукою у бік кордону. — Жінка, дочка і двоє синів теж чорниці шукають. Малі мої усі троє в школу ходять, їм на зошити тільки гроші подавай, то нехай собі заробляють — зараз за кіло чорниць 32 гривні дають, лисички можна збути по 25-30 гривень. А старший ще й мотоцикла собі купити надумав, от і працює.
Збирачі чорниць мають повернутися додому не пізніше 22-ї години — такі тут правила. Довше блукати по лісу немає сенсу, бо ягоди швидко псуються і їх потрібно продати того ж дня. Знаючи це, ближче до вечора до всіх трьох пунктів пропуску починають з’їжджатися заготівельники на мікроавтобусах. Вони паркуються у затінку, дістають кілька порожніх пластмасових ящиків та ваги. Збирачів чекатимуть біля кордону аж до настання темряви, доки з Білорусі не повернеться останній селянин.
Заготівельник Петро скаржиться, що цього року мало чорниць:
— Дозріло всього 20 відсотків від того, що збирали торік. Торік люди мішками носили, а тепер хіба відрами на дні…
Чорниці цього літа не вродили, однак вже зовсім скоро підуть поліщуки у болота по журавлину.
— У кожного яма є велика у погребі. Туди зсипають зібрану журавлину, заливають водою і тримають до лютого. Взимку за ягоду ціни дають найвищі, – пояснює сільський голова Григорій Ковалець.
У прикордонників інша халепа — місцеві жителі оцінили якість металевих знаків із надписом “Увага! Державний кордон України. Прохід заборонено” та інколи забирають їх собі додому у господарство.
— Щити зроблено із бляхи, стоять уздовж всього кордону. Кожен має стандартний розмір 40х40 сантиметрів, такий якраз у грубку пролазить. Крадіям на ньому зручно гриби в печі сушити, от і цуплять, — зітхає капітан Антонюк. — У білорусів стоять пластикові, так вони нікому й задарма не треба. В нас теж потроху починають міняти бляху на пластмасу.
Тимчасові місця пропуску діятимуть до 15 листопада, доки триває сезон збору журавлини.