Депутат міської ради Тарас Обоїста, який від початку повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, розповів колегам з трибуни у сесійній залі, на що йому вистачає зарплати. Минулого четверга у міській раді Рівного обговорювали звернення міської ради до президента Володимира Зеленського, Верховної Ради та Кабінету Міністрів — щодо перегляду фінансового та соціального забезпечення військовослужбовців.
Тарас Обоїста, депутат міської ради, лейтенант ЗСУ:
— Сьогодні я стою перед вами за трибуною як депутат, але говорю як голос більш ніж 10 тисяч військовослужбовців нашої громади. Сьогодні у вас є шанс почути їх та захистити їхні права так, як вони захищають вас.
Я офіцер: у мене оклад 25 тисяч плюс 10 тисяч — я виконую тимчасово обов’язки на ще декількох посадах. Тобто разом — 30 тисяч гривень. Базовий оклад солдата — 20 тисяч гривень. Зарплата — 5–6 тисяч, все інше — премії й нарахування. Які не враховуються при соціальних виплатах, пенсіях і звільненнях внаслідок поранення і захворювання.
Для мотивації нам малюють виплати переднього краю, аж 240 тисяч. Хочете більше — ідіть воюйте. Хороша мотивація. Як людина, яка отримувала і 100, і 70 тисяч за службу на передньому краї, скажу так: на передку ми дуже часто говорили: «**** * *** ми такі заробітки». А ще з цих заробітків потрібно скинутись на житло, купити пальне, генератори, оплатити старлінк, автомобілі, які горять, ламаються! Інколи скидались по 10 тисяч, інколи — по 30 тисяч. Якщо хтось думає, що піхота розкошує на ті сотні тисяч, які вона отримує, то спробуйте прожити бодай місяць під обстрілами, FPV та штурмами…
Ми чомусь зменшуємо виплати пілотам БпЛА, які є пріоритетними цілями для ворога. Ставимо графіки водіям, які на нервах вивозять припаси, боєкомплекти, займаються евакуацією. Ми забуваємо тих, хто ремонтує техніку, займається паперами, організовує все для того, щоб були ці самі виплати…
Але повернемося до моїх 30 тисяч гривень. З них приблизно 15–18 тисяч у мене йде на пальне для свого автомобіля для службових справ. Оренда хати — це ще тисяча. Потрібні ліки, Інтернет, зв’язок, якесь харчування — ну, три тисячі. Залишається 10 тисяч для сім’ї. Я перед вами лукавлю насправді, бо у мене є товариш, який мені кожен місяць присилає 3 тисячі з написом «на каву і на пальне»…
А буває, що в підрозділі горе — наприклад, мама хвора на рак. І ми з пацанами починаємо скидатися, хто скільки може. А буває, що онкологія у бійців, які повернулися з відряджень, з пораненнями. Але чи є лікарі хірурги-онкологи в Збройних силах? Така хвороба не передбачена. І вони лікуються самостійно, у відпустці. Вони не можуть пройти МСЕК, подати на інвалідність… Сім’я влазить в борги. Всі запаси, які були з бойових, так само уходять. Побратими, скільки можуть, волонтери, громади підключаються. Але цього недостатньо.
А в той час, коли ти думаєш, як знайти ще гроші, просиш допомогти з ремонтом бойової машини, тобі в слухавку розказують про те, які великі волонтери, бо вчора купили вже на ЗСУ автомобіль і дали 400 баксів на ремонт. Забувши сказати, що через автомобіль провернули невеличку схему з профітом в десятки, а може, й сотні тисяч баксів. Десь у Рівному. Нічого особистого, це лише бізнес…
