За новими правилами, з більшим грошовим внеском партій і в нових територіальних межах відбудуться 25 жовтня вибори до місцевих рад. До виборів місцеві політики готуються вже — хтось бореться за лідерство, щоб бути першим номером у партсписку й автоматично потрапити до ради, хтось вже підбирає собі округ під «засівання» і будівництво дитячих майданчиків. Розмовляючи з місцевими політиками, зрозумів, що при цьому всі забули розібратись в новій виборчій системі. І, що також важливо, — в адміністративно-територіальній реформі, яку мають завершити до місцевих виборів. Тож як і де відбуватимуться цьогорічні місцеві вибори?
Про грошову заставу, «особисті галочки» і гендерну квоту
Виборчий кодекс, який набув чинності 1 січня 2020 року, встановив нові правила виборів президента, Верховної Ради України та місцевих рад. Розбиратись у новаціях президентських та парламентських виборів будемо пізніше. Зараз же — про те, як обиратимемо місцеві ради у жовтні цього року.
У виборчій системі змінилось майже все. Від принципу висування кандидатів і розподілу округів до самого голосування і підрахунку. З виборами в невеликих ОТГ та маленьких містах (до 90 тисяч виборців) все просто. Тут вибори відбуватимуться за мажоритарною системою. В одному окрузі можуть обирати від двох до чотирьох депутатів. Перемагають кандидати, які набрали більшу кількість голосів. Схожа виборча система вже діяла в Україні наприкінці 90-х — на початку 2000-х років. Тоді, для прикладу, до обласної чи районної ради по одному округу проходило по три кандидати. У 1998 році Рівне в облраді представляли три кандидати від Народного руху України: Іван Турко, Ігор Якубець, а третього не пам’ятаю. Але зараз ця система актуальна лише для виборів у малих округах. У більших містах і округах система кардинально відрізняється.
Вибори в об’єднаних територіальних громадах, містах, районах, в яких проживає понад 90 тисяч виборців, та вибори до обласної ради відбуватимуться за пропорційною системою з відкритими партійними списками. Це означає, що партія висуває кандидатів і формує їх у список, а виборець обирає в бюлетені партію і конкретного кандидата від цієї партії.
Кожна місцева рада матиме кількість депутатів залежно від кількості виборців, які проживають у межах території, на якій відбуваються вибори до відповідної ради. Так, у Виборчому кодексі прописано чітко: більше 1 тисячі виборців — 12 депутатів; до 3 тисяч виборців — 14 депутатів; до 5 тисяч виборців — 22 депутати; до 20 тисяч виборців — 26 депутатів; до 50 тисяч виборців — 34 депутати; до 100 тисяч виборців — 36 депутатів; до 250 тисяч виборців — 42 депутати; до 500 тисяч виборців — 54 депутати; до 1 мільйона виборців — 64 депутати; до 2 мільйонів виборців — 84 депутати; більше 2 мільйонів виборців — 120 депутатів. Відповідно, у Рівненській обласній раді буде 64 депутати (приблизно 854 тисячі виборців), а у Рівненській міській раді засідатимуть 42 обранці (приблизно 170 тисяч виборців).
З кількістю депутатів у радах — розібрались. Тепер щодо самого голосування. Область, райони та міста з населенням понад 90 тисяч виборців поділяються на багатомандатні виборчі округи за формулою X = (y/10). Де «Х» — це кількість виборчих округів, а «у» — депутатських мандатів у раді. Для прикладу: місто Рівне має приблизно 170 тисяч виборців і 42 місця у міській раді. Відповідно, кількість округів — це 42 поділити на 10. Значить, Рівне матиме чотири виборчих округи. І виборчий список кандидатів кожної партії розподілятиметься на чотири частини, по одній для кожного округу за рішенням самої партії. Той самий принцип стосується і районних та обласної рад. При цьому на кожному багатомандатному виборчому окрузі партія має бути представлена списком від 5 до 12 кандидатів.
Депутатами стануть кандидати, чия партія набрала більше 5% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Відповідно, до місцевої ради пройдуть ті кандидати від партії, які набрали більшу кількість голосів виборців.
Голів об’єднаних територіальних громад та міст, де кількість виборців менше 90 тисяч, обиратимуть за мажоритарною системою. Перемагає той кандидат, який набирає більше голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Інша ситуація у містах, де понад 90 тисяч виборців, як, наприклад, у Рівному. Тут головою стане той, хто набере понад 50% голосів виборців. А це, по суті, означає вибори у два тури. Оскільки мало який кандидат зараз спроможний відразу набрати більше половини голосів.
Щоправда, вочевидь, кількість кандидатів та кількість партій, що візьмуть участь у наступних місцевих виборах, буде значно меншою, ніж на попередніх. Це пов’язано з грошовою заставою, яку має внести партія чи кандидат на голову ОТГ чи міста, які висуваються на вибори. І тут розрахунок регулюється простою формулою. Розмір грошової застави — це 4 мінімальні заробітні плати на кожні 10 тисяч виборців. Так, охочі стати міським головою Рівного мають надати грошову заставу в розмірі приблизно 320 тисяч гривень. По стільки ж мають викласти партії, які боротимуться за місця у Рівненській міській раді. Якщо у списку партії 42 кандидати, то на кожного припадає по 7600 грн. Партія, яка боротиметься за проходження до обласної ради, має надати суму в 1 мільйон 590 тисяч — це по 24800 гривень. Грошова застава повертається лише тим партіям, які набрали понад 5% голосів виборців, та кандидатам на посаду голів ОТГ та міських голів, які перемогли. Цей фактор значно скоротить кількість «технічних» кандидатів і партій.
Окрім того, у новому Виборчому кодексі закладено ще одну норму — гендерна квота. Тепер у списку має бути співвідношення статей не менш ніж 40% на 60%. Якщо переважають чоловіки, то не менше 40% жінок, і навпаки.
Ще кілька слів про саме голосування. Як же ж виборці будуть обирати? Тут все дещо ускладнюється. Кожен виборець отримає бюлетень, в якому будуть назви партій і під кожною партією — список її кандидатів на цьому багатомандатному виборчому окрузі. Цей список може містити від 5 до 12 прізвищ. Виборцю потрібно поставити «галочку» за партію і за відповідного кандидата від цієї партії. Якщо галочка стоятиме лише за партію, цей голос БУДЕ врахований за партію при визначенні проходження 5-відсоткового бар’єру. Але місця в раді отримають ті кандидати, які наберуть більшу кількість «особистих галочок».
Як і скільки часу це будуть рахувати члени виборчих комісій — не уявляю. І вже наперед співчуваю.
Про територіальний поділ і долю виборців
До виборів у жовтні має бути завершено адміністративно-територіальну реформу. Це означає, що в областях буде значно менше районів, а сільські та селищні ради будуть об’єднані в територіальні громади.
Днями мені потрапив до рук перспективний план по об’єднаних територіальних громадах, який завезли до Міністерства регіонального розвитку заступник голови Рівненської ОДА Ігор Тимошенко, начальник департаменту економічного розвитку Костянтин Мокляк та народний депутат від «Слуги народу» Олександр Аліксійчук. Що там робив нардеп? Про це пізніше. А поки що — про те, що закладено у цьому перспективному плані.
Отож Рівненська область поділятиметься на 63 об’єднані територіальні громади. На мій суб’єктивний погляд, логіки в цьому плані «нуль цілих фіг десятих». За чисельністю жителів громади мають від 1864 мешканців (у Підлозцівській ОТГ) до понад 50 тисяч (Варашська і Березнівська ОТГ). Немає логіки і в територіальному принципі. Так, для прикладу, нинішні Володимирецький і Костопільський райони будуть мати по шість ОТГ, Зарічненський і Корецький — по дві ОТГ, а Острозький район буде об’єднаний в одну ОТГ. Не варто шукати й економіку в перспективному плані, поданому Рівненською облдержадміністрацією. Адже за їхнім же «коефіцієнтом спроможності» майбутні об’єднані територіальні громади мають від 1,8 до 4,9. Це означає, що значна частина з них будуть неспроможні себе прогодувати. А якщо акциз з пального заберуть від місцевих бюджетів, то більшість майбутніх ОТГ не зможуть самі себе утримувати. Тоді поясність мені: в чому логіка цих перетворень?
Маю припущення, що відповідь на це запитання може бути пов’язана з народним депутатом Олександром Аліксійчуком. Новий розподіл робився з урахуванням інтересів і можливостей на майбутніх виборах тієї групи, яку представляє цей нардеп від «Слуги народу». Це яскраво видно по Здолбунівському району, який розділений на три ОТГ: Здолбунівську, Мізоцьку і Здовбицьку. Відстань між Здолбуновом і Здовбицею трохи більше 4 кілометрів. Жителям ймовірної Здовбицької ОТГ за логістикою зручніше добиратись до Здолбунова і однаково за відстанню. Але тут, ймовірно, спрацювала інша логіка. Від майбутньої Здолбунівської ОТГ «відрізали» ту частину, де високий рейтинг має Сергій Кондрачук, який був би одним з головних претендентів на посаду голови. А це не в інтересах групи, яку представляє Аліксійчук — умовної групи «Інтер-бетон» Юрія Чаборая, яка займається будівництвом і має бетонні заводи. Їх цікавить Здолбунів з його залізничною станцією і цементним заводом як логістичний транспортний вузол і ресурсний центр. Схожа логіка розподілу стосується й багатьох інших нинішніх районів області.
Але це все «хотілки» частини наших місцевих бізнесово-політичних еліт. Насправді ж ситуація може виявитись зовсім іншою. За інформацією з поінформованих джерел, у міністерстві є своє бачення адміністративно-територіальної реформи на Рівненщині. Відповідно до нього Рівненська область має ділитись на три райони і 31 об’єднану територіальну громаду. Як компроміс пропонується варіант з чотирма районами і 39 об’єднаними територіальними громадами. В основу такого розподілу покладено такі критерії: адміністративний — зменшення кількості чиновників і депутатів; територіальний — від центру до кордону громади має бути не більше 25 кілометрів і економічний — громади мають бути спроможні самі себе утримувати.
Який принцип переможе — наразі сказати важко. Впевнений в одному — це стане приводом для серйозних протистоянь. Адже новий адміністративний устрій має ще бути погоджений з обласною радою. Не треба бути провидцем, щоб вже сьогодні спрогнозувати запеклу боротьбу за «долю виборців» і «партійно-бізнесові» інтереси. Бо ж вкласти в майбутні вибори доведеться чимало ресурсів, а тому кожен захоче підстрахуватись.
Олексій КРИВОШЕЄВ.
