Із закінченням розформування військової частини під Острогом, яку в сусідніх селах називали «дикою дивізією», 150 її цивільних мешканців можуть залишитися посеред глухого лісу напризволяще. Містечко, в якому живуть фактично лише військові пенсіонери, вдови, сироти та інваліди, ось-ось позбудеться струму, опалення, водопостачання і каналізації. Тому люди — у відчаї. Хтось каже, що готовий копати землянки і перебиратися в них жити, а от колишній командир військової частини, нині безногий Микола Куденко погрожує накласти на себе руки.
За колючим дротом — чотири двоповерхових житлових будинки, приміщення штабу, гаражі, руїни на місці колишніх дитсадка і казарми, а також люди — десяток-два військових і 150 цивільних. Такий сьогоднішній стан військового містечка. А не так давно військова частина А-3948, чи то пак база для зберігання нафтопродуктів Західного оперативного командування, як з гордістю запевняють її цивільні мешканці, свого часу була другою за значимістю на території СРСР. Цьому сприяло вигідне розташування бази неподалік автошляхів і залізниці, близьке сусідство з нафтопроводом «Дружба» і технічна можливість швидкого підключення до нього, щоб отримувати пальне з будь-якого з нафтопереробних заводів України і Росії. А також величезна загальна вмістимість підземних ємностей — з півсотні резервуарів, кожен об’ємом 5 тисяч кубометрів, або 100 залізничних цистерн. Звісно, вже давно ці резервуари порожні, але вони у нормальному стані і ще довго можуть слугувати для потреб якщо не армії, то приватного чи державного власника. Розповідає мешканець містечка, пенсіонер Нестор Нестерович: — Під час свого прем’єрства Юлія Тимошенко якось заявила, що бензинова криза виникла, в числі інших причин, і тому, що в Україні немає де зберігати пальне про запас. Ми їй листа одразу надіслали, мовляв, що ви таке кажете, якщо у нас, за якихось 300 км від Києва, є стратегічна база з унікальними можливостями для зберігання пального. Але її збираються ліквідувати, тому уряду слід поквапитися. На жаль, наше звернення до прем’єр-міністра залишилося без відповіді, і розформування військової частини продовжилося. Ми куди лише не зверталися, але все марно. З Адміністрації Президента наші звернення переадресовують у Міноборони, міністр оборони Анатолій Гриценко «відпасовує» їх командувачу Західного ОК Михайлу Куцину, а той — знову посилається на можливість вирішення питання лише у Києві. Ось так по колу нас і водять. Ми ж у відчаї, і не тому, що так вже вболіваємо за збереження військової частини, а тому, що без неї наше містечко не зможе існувати. Хіба що збудувати у ньому автономні системи електро— і газопостачання, каналізації і опалення. Але на це необхідно мільйон гривень. Навколишні селищні ради таких грошей не мають, Міноборони їх не виділяє, залишається сподіватися хіба що на якогось інвестора. Мова про те, що продадуть базу з молотка, власник поріже її резервуари на металобрухт і, може, з цього щось виділить на наше містечко. І хоча ми домагаємося, щоб спершу подумали про нас, а потім вже ліквідовували військову частину, ніхто на це не зважає. Тож як нам бути, вже не писати листи в різні інстанції, а блокувати залізницю, автошляхи? Занепокоєння п. Нестеровича розділяють й інші мешканці містечка. Тетяна Гордійчук: — Чоловік прослужив в армії 19 років, останніх 10 років — у цій частині. Минулорічного серпня він помер, і я залишилася з 89-річною бабусею, 65-річною мамою та двома дітьми. Сину 17 років, донечці лише рочок виповнився. І якщо працездатні мешканці містечка ще можуть спробувати десь в іншому місці налагодити своє життя, то нам — вдовам і пенсіонерам — куди діватися, як жити далі? Для нас настали страшні дні, ми у відчаї. Степанида Іванська, мати Тетяни: — І я вдова — 24 роки тому мій чоловік трагічно загинув на території цієї частини, він служив прапорщиком. Мені також немає куди перебиратися. Двадцять років, щоправда, перебуваю у черзі на отримання житла в Острозі, але хіба його зараз будують...
