Успіх приходить лише тоді, коли ти закоханий в своє ремесло. Тільки за наявності цієї умови краса душі передається дереву. Такого принципу дотримується майстер декоративно-ужиткового мистецтва Михайло Вовчук, який вирізує шкатулки, рами для дзеркал і панно. Унікальні роботи різьбяра є продуктом власних спостережень та виконані у барельєфному стилі. Роботи рівенського майстра прикрашають приватні колекції громадян Польщі, Німеччини, Канади та Бельгії.
Іграшки робив сам Михайло не закінчив жодного спеціалізованого закладу, але вважає, що талант закладений в нього з дитинства. Можливо, він передався у спадок від батька, який мав золоті руки, бо кожна зроблена ним річ домашнього вжитку була оригінальною та неординарною. Сприяла пробудженню цього таланту мальовнича природа Млинівщини, звідки родом майстер. Тому і не дивно, що тема природи є домінуючою у його роботах. Перші роботи пан Михайло зробив у другому класі, коли вирізав копії іграшок свого однокласника, бо своїх не було. Руки маленького школяра, з допомогою зламаного ножа, за кілька днів відтворили пістолет та шаблю, щоправда, їх рукоятки були прикрашені різьбленим орнаментом. Першим «шедевром» хлопчика стала зроблена ним копія меча із рукояткою у формі голови орла, малюнок якого він побачив у книзі.
Зустріч, що змінила подальше життя Після закінчення школи у 1964 році пан Вовчук вступив до Рівенського професійно— технічного училища № 1, здобувши спеціальність муляра-монтажника. Після чого поїхав на півроку на будівельні роботи до Казахстану. Відслуживши три роки в армії, пан Михайло повернувся до Рівного і влаштувався на роботу в будівельно-монтажне управління. Тоді й відбулася зустріч, яка змінила його подальшу долю. Річ у тому, що кожна будівельна бригада мала виготовляти плакати для святкових демонстрацій та парадів. Склалося так, що пан Михайло допомагав художнику-оформлювачу Володимиру Кодушу, який, окрім виконання почесної місії перед країною, займався різьбленням дверей. Саме він і підказав допитливому помічнику, де можна придбати різці по дереву та необхідну літературу. — Завдяки цим настановам я не обминав жодної книжкової крамниці, — пригадує пан Вовчук, — та скуповував всю літературу, яка була присвячена різьбленню по дереву. Щоб краще ознайомитися з цим ремеслом, почав відвідувати виставки народних умільців; спілкування з майстрами відкрило очі на тонкощі декоративно-прикладного мистецтва. Він зрозумів, що талант потрібно розвивати й удосконалюватись у майстерності. — Довгі години, проведені в роботі, допомогли сформувати свій стиль, — розповів пан Вовчук. — Його оригінальність полягає в тому, що це — об’ємна різьба, бо прикраси на плоскій деревині виступають над площиною більш ніж на половину своєї форми. У 1985 році серед народних митців розпочався справжній бум виливання масок з гіпсу, і майстер вирізував їх десятками — від козака-запорожця до темношкірого тубільця. Але на згадку нічого не залишилося, бо він все подарував друзям. Саме тоді пан Михайло усвідомив, що це захоплення вже переросло у справу його життя.
Народне визнання Першою роботою, яку продав народний умілець, був щит із зображенням Олександра Македонського, але про отримання від такого бізнесу прибутків не задумувався, бо на початку вісімдесятих років отримав двокімнатну квартиру, яку самостійно оздоблював у вільний час. Тоді ж оригінальність його виробів помітили в об’єднанні ресторанів та кафе і запросили до співпраці. Ці п’ять років роботи пан Вовчук вважає найважливішими у становленні його як майстра з різьби по дереву, бо пліч-о-пліч довелося різьбити фігури з визнаними майстрами декоративного мистецтва. — Завдяки спілкуванню з професіоналами я вийшов на більш високий рівень, пригадує мій співрозмовник, — але я залишався відданим своєму стилю, який розвивав під час виконання найскладніших робіт. У вільну від роботи хвилину пан Михайло брав у руки різці та втілював свої задуми в деревині. Коли кількість витворів перевершила кілька десятків, то вперше взяв участь у виставці «Музейні гостини», яка проходила в краєзнавчому музеї, після чого його роботи поїхали до Києва. У столиці вироби майстра помітили; повернувшись додому, він став постійним учасником обласних виставок народних умільців. А сім років тому його ім’я було вписане до енциклопедичного довідника «Митці Рівенщини».
Теми для робіт підказує природа Нині Михайло Вовчук не займається копіюванням зображень елементів природи з картин художників та фотографій з журналів — справжній митець займається творчістю, а не плагіатом. Його різьблені вироби відображають рослинну поліську тематику. — У своїх роботах я втілюю власні спостереження, — розповів майстер, — а теми для них підказує сама природа. Я ніколи не вкрав чужу ідею, втілену в дереві, хіба запозичував окремі деталі у період навчання цього ремесла. Нині він працює над панно «Снігурі», задум якого виник під час прогулянки взимку вулицями міста. На горобині сиділи два красивих снігурі, які так вразили Михайла Степановича, що він милувався ними до тих пір, поки не замерз.
Ходіння по муках Для виготовлення своїх робіт майстер використовує деревину горіха, груші та вільхи, яка зберігається в нього роками в захищеному від вологи місці. Спочатку виріб народжується на папері, але іноді робота над ескізом триває довше, ніж різьблення по дереву. Коли малюнок сподобається народному умільцю, то настає процес підбору деревини, яка відповідає ескізові. — Найчастіше я використовую для своїх робіт грушу, — поділився пан Михайло, — бо вона має чудову структуру і виріб має високу якість та художню цінність. У середньому робота над різьбленням одного виробу триває два-три місяці. Тільки на виготовлення фону, після закінчення різьблення основних елементів, йде три тижні, бо пан Вовчук робить кілька десятків тисяч проколів деревини звичайним шилом. — Мене часто запитують, де в мене береться стільки терпіння, — поділився народний умілець, — на це відповідаю: якщо ти любиш свою роботу, то терпіння не потрібно. Коли майстер закінчує працювати різцем, починається процес шліфування, який займає кілька днів. Після того, як поверхня стає ідеальною, можна переходити до завершальної стадії, що передбачає обробку виробу спеціальним покриттям, до складу якого входять шість натуральних компонентів на основі воску.
По лікті в золоті… Мешканці міста часто можуть побачити пана Михайла неподалік площі Перемоги, де він працює над черговим виробом. Перехожі, побачивши виставлені роботи народного умільця, висловлюють своє захоплення його талантом. Один іноземець, помітивши вироби майстра та дізнавшись їх ціну, сказав, що він, мабуть, купається по лікті в золоті. — Ти маєш багатство, але не можеш ним користуватися, — поспівчував німецький гість Рівного. — Як ти можеш сидіти над таким витвором мистецтва три місяці, а заробляти копійки? Але пан Михайло має радість вже від того, що його праця, втілена у деревині, хоч на мить, проте робить людей щасливими.
