Дослідження почалося, як то часто буває, з оголошення в рівненській газеті «Волынское слово» 25 січня 1923 року про набір діток 3-7 років до фрьобелівського дитячого садочка (за прізвищем німецького педагога) в Рівному. Організатор, Х. Юкельзон, пропонував навчання польською, німецькою та французькою мовах. Дитячий заклад розташовувався в Рівному, за адресою: провулок Казначейський, 4.
Дослідження почалося, як то часто буває, з оголошення в рівненській газеті «Волынское слово» 25 січня 1923 року про набір діток 3-7 років до фрьобелівського дитячого садочка (за прізвищем німецького педагога) в Рівному. Організатор, Х. Юкельзон, пропонував навчання польською, німецькою та французькою мовах. Дитячий заклад розташовувався в Рівному, за адресою: провулок Казначейський, 4.
Фрьобель Фридрих Вільгельм Август (1782-1852), німецький педагог та теоретик дошкільного виховання, який створив поняття «дитячий садок» та ввів теорію, що діти – квіти життя, за якими треба доглядати та займатися ними. Засади його системи полягали в тому, що діти дошкільного віку потребують спеціальних виховних закладів, які розвиватимуть усі кращі якості дитини. Згодом його систему освіти продовжить відома Марія Монтессорі.
Історія розповідає, що в Україні, вперше, дитсадок-ясла з'явився у 1839 році у Полтаві. Дітки в ньому перебували з 7 ранку до 20-21 години вечора. Пізніше, на початку 20 століття, поодинокі садочки з'являлися у Києві, Чернівцях, Закарпатті та Галиччині. У Києві у Фрьобелівському педагогічному інституті та Фрьобелівських курсах стали готувати кадри для дитячих дошкільних закладів.
Діти та рівненська інтелігенція
Рівне, як і вся Волинь, за умовами Ризького мирного договору 1921 року увійшло до складу Польщі. Один з найперших законодавчих актів республіки того періоду стосувався освіти Волині. Вводилося обов’язкове безкоштовне 7-річне навчання в державних школах та підготовка вчителів. Дошкільне ж виховання «лягало на плечі» прогресивній волинській інтелігенції, яка намагалася донести до рівнян необхідність виховання дитини у колективі. Але традиційне родинне виховання та й низький рівень освіти населення, його консерватизм, серйозно гальмували розвиток суспільства у цьому напрямку.
Найпершим щодо виховання дошкільнят зреагувало товариство «Просвіта». На його загальних зборах 21 липня 1921 року члени визначили ряд завдань, основним серед яких було звернення до шкільного повітового інспекторату про відкриття у 1921-1922 навчальному році українських навчальних закладів, в т.ч. дитячих садків.
Затвердивши свій Статут, рівненська «Просвіта» пріоритетним напрямком визначила опіку над українськими дітками як в дошкільному так і у позашкільному вихованні. Особливо виділю завдання зі створення дитсадків та притулків. Пізніше рівненською «Просвітою» також було зроблено декілька спроб «щоби дати можливість батькам попрацювати в полі», організувати літні дитячі табори.
Але, у 1928 році ця громадська організація була заборонена, тому свої функції та, частково майно, вона передала товариству «Союз Українок» в Рівному. Статут Союзу наголошував: «засновувати діточі захоронки, вакаційні оселі, бурси для убогої молоді… в містах та селах Волинського воєводства».
На засіданні управи Союзу Українок 27 травня 1927 року (одному з перших своїх засідань) членкині «Союзу Українок», після доповіді пані Лозицької, вирішили питання про створення дитячого садочка в Рівному у приміщенні Народного дому по вулиці Дубецького, 25 (тепер вул. Пушкіна). Керівницею садочка було призначено пані Л. Литвиненко. Режим роботи виховного закладу встановлено з 9-00 до 14-00 години. На засіданні «постановлено» почати запис бажаючих вступити до садка. Плата з однієї дитини становила 1 злотий на тиждень. Відкриття садочка відбулося 18 червня 1927 року. На момент відкриття було прийнято на виховання 21 дитину. Для нормального функціонування дитячого закладу закупили дитячі забавки, замовили стільці та столи. Додам, що заробітна плата керівнички садочка становила, на той період, 100 злотих на місяць, крім того, надано помешкання.
Швидше за все у зимовий період дитсадок не працював і в 1928 році було вирішено знову «розпочати його роботу після Великодня». На засіданні управи Союзу Українок 24 березня 1928 року роботу закладу відновили офіційно, але плата за відвідування вже становила 4 злотих на тиждень. Та й пані Литвиненко відмовилася керувати закладом. Потім була епідемія кашлюку… На літо приміщення садочка, що розміщувався у Народному Домі передали школі, але управа Союзу Українок вирішила і це питання. Управа ухвалила утримувати садочок увесь рік власним коштом, для чого було знайдене помешкання на вул. Омелянівській (тепер вул. Шевченка).
Півоселі чи літні табори
Влітку 1934 року рівненський Союз Українок почав організацію так званої «дитячої захоронки» або «півоселі» на літні місяці. Вона призначалася для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти, тобто стала аналогом сучасного літнього дитячого табору.
Дозвіл на влаштування дитячої півоселі в селі Тютьковичі у 1937 році дало староство. Вже 25 травня загальними зборами Союзу розглянуто звіт роботи дитячої півоселі у Тютьковичах. Тоня Горохович, директорка закладу, повідомляла, що в таборі є проблема з харчуванням.
П. Багринівська запропонувала, щоби «мами приготували однакові штанці та капелюшки для діток та доставили до півоселі дві фіри піску, та й не шкодували діткам того, що їм приносить здоров'я та радість».
Напевне, ідея з півоселями була дуже вдалою, оскільки, у тому ж 1937 році, в одному з павільйонів Волинських торгів у рівненському парку, з дозволу староства, відкрили ще один літній дитячий табір, а згодом ще – у Басовому Куті та Шпанові. Вдало підібрана програма виховання діток у рівненських дитячих захоронках принесла перші вагомі успіхи. Була здійснена перша туристична поїздка до Почаєва, у кінотеатрі «Новий світ» продемонстровано дитячу виставу та організовано в залі Народного Дому ярмарку дитячих «поробок» у вигляді печива. Урочисте закриття сезону літніх таборів відбулося 10 вересня 1937 року.
Зрозуміло, що пріоритетним для польського уряду було відкриття польських дитячих закладів. Поширення польської культури та освіти поклали на громадське об'єднання «Польська Мацєж Школьна», яке, власне і налагоджувало роботу зі створення дошкільних закладів.
Польський Союз Жінок громадської праці, яким керувала дружина волинського воєводи Генрика Юзевського – Юлія, намагався, «аби дитсадки мали фахових керівників і щоби діти снідали гарячими харчами».
Також у Рівному в 1936 році функціонував дитсадок для дітей з родин військових.
Рівненські газети про «пробудження радості» у дитини
Волинська преса, зокрема, число газети «Wolyn» від 19 лютого 1933 року, розміщувало на своїх сторінках світлини дитячих груп на прогулянках, в приміщеннях дитсадочків у місті Володимир-Волинському та Ковелі. Та ж «Wolyn» за 6 травня 1933 року писала: «…в Луцьку функціонує приватний дитсадок, який курує Союз жінок громадської праці… В 1934 році в садку відбувся дитячий ранок на тему байки «Про бабусю і козлика». Батьки були у захопленні!.. Вихователі знову наголосили про необхідність та вагомість дошкільної освіти: «Пробудження радості в дитини – це перший чинник виховання!»…
Але, через нестачу коштів 1 травня 1934 року цей заклад було зачинено!
Товариство «Українська школа», що мало осередок у Рівному, в своєму Статуті окреслювало основну мету свого існування: «…задоволення українського населення на полі приватного шкільництва й узагалі в ділянці культури й освіти»… для чого передбачало «закладати садки для дітвори дошкільного віку».
Я вже колись писала окремою темою про дитячі сиротинці. Зрозуміло, що окрім опіки над сиротами, дітям надавалася фахова педагогічна допомога. Особливими у цьому питанні були єврейські сиротинці, вихованцям яких, окрім навчання шкільним предметам, надавалася профтехосвіта для набуття майбутнього фаху. У місті Рівному, по вулиці Торговій, 14 (тепер вул. Чернишова) діяла приватна початкова школа та дитячий садок для 30 єврейських діток.
В науково-довідковій бібліотеці Державного архіву Рівненської області зберігається унікальна книга «Шкільне законодавство і вчительське право», в якій надруковано Положення про дитячий дошкільний заклад. Основними у ньому визначені завдання «фізичного та розумового виховання» діток. Подано взірець типового Статуту приватного дитячого садочка. Також була розроблена типова програма роботи з дошкільнятами: дихальні вправи, спів, ігри, рухливі забави, ритмічна гімнастика, ручна праця та декламація віршів. В Положенні особливо наголошувалося на навчанні спостерігати за природними явищами, бесідах, навчанні засад моралі, духовності та почуттях. Тобто, держава намагалася законодавчо допомогти та зорієнтувати населення в галузі дошкільного виховання.
Тодішня статистика повідомляла, що у 1936/1937 навчальному році у Волинському воєводстві діяло шість дитячих садочків, які відвідувало 250 діток, наступного, 1937/1938 н. р. – вже сім.
Отже, з впевненістю можна стверджувати, що найбільші потуги та зрушення в ідеї створення дитячих садків відбулися в міжвоєнний період, в час, коли Волинь та Рівне входили до Польської республіки. Хоча, дошкільні заклади мали приватний характер, їх переваги перед домашнім вихованням були очевидні. Це прекрасно розуміла місцева інтелігенція, яка через громадські, культурно-просвітницькі організації брала на себе повноваження та розвивала дошкільне виховання. Але, через недостатнє фінансування, відсутність приміщень, професійних кадрів та невігластво місцевого населення кількість цих закладів залишалася мізерною.
Олена Гумінська,
архівіст
Державного архіву
Рівненської області
