Рівненський музично-драматичний театр у своєму репертуарі знову повернувся до жанру драми. Власне, нову постановку на великій сцені назвали трагіфарсом. Поставити п’єсу «Закон» українського драматурга Володимира Винниченка рівненський театр запросив запорізького режисера Віталія Денисенка.
Сюжет п’єси, написаної в 1925 році, сьогодні назвали б «серіальним». Подружжя Інни та Панаса Мусташенків страждає від того, що не може мати дітей. Це руйнує сімейне життя актриси та професора психології. «Вихід» знаходить головна героїня. Під приводом переписування книги професора в дім подружжя запрошують секретарку Люду, яку Панас, під тиском дружини, зваблює. Людмила вагітніє, а головна інтриганка Інна Василівна планує залишити дитину собі — хоч і не її власна, але все-таки дитина чоловіка. Героїня вважає, що саме це повинно врятувати шлюб. Звісно, у фіналі все відбувається не так, як планують герої. Хоча, як жартували після прем’єри деякі любителі театру, трагедії не виходить — всі залишаються живими. Простий і начебто справді «мильний» сюжет вдається адаптувати до сучасної театральної сцени. Головна заслуга в цьому — режисера Денисенка. Наситивши банальну історію символічними моментами, постановник зміг відійти від повного реалізму — тим самим зробив виставу цікавою вибагливому глядачу. Хоча не всім, хто прийде на «Закон», цей символізм буде зрозумілим. Зокрема, секретарка Люда з’являється у домі Мусташенків у вигляді... японської гейші, а головний герой з часом сам стає «японцем» — одягає кімоно, характерну для самураїв перуку, розмальовує обличчя. В іншому епізоді всі герої — ангели на небесах. Те, що такі моменти — це гротескне зображення зміни ставлення героїв одне до одного, зрозуміє одразу не кожен. А ось із суто режисерським ходом — німим кіно виходить ясніше. Актори ніби на екрані кінотеатру під музику присутнього на сцені піаніста характерною для такого кінематографа грою зображують деякі сцени. Власне, ці та інші моменти не роблять виставу побутовою драмою, що можна тільки вітати. Окрема мова — актори. Головні герої представлені у постановці двома складами — Віктор Янчук грає з Аллою Луценко, а Андрій Куделя — з Галиною Цьомик. Усі інші актори (Ніна Ніколаєва-Годунок (Люда), Марина Яриш та Петро Ліснічук, піаніст Валерій Кравчук) задіяні в усіх показах. У театрі пояснюють це тим, що ролі складні, й актори, зокрема, їхні голосові зв’язки, можуть не витримати постійної напруги. А напружуватися зв’язкам є де — вистава насичена конфліктними діалогами, які актори грають «на межі». З характерними нервовим криком і емоційним надривом. Дехто з глядачів після прем’єри звинувачував акторів у переграванні, дехто виправдовував таку гру режисерським баченням — усе-таки трагіфарс! Це трохи може відволікати від психологізму драми, хоча, можливо, декому лише підсилює загальні враження. ”Закон» від рівненського театру — вистава не без недоліків, проте, як наголосив один постійний глядач, найкраще, що можна дивитися з постановок на великій сцені за останній час. Причому, глядачу до цієї вистави, як і до будь-якого вартого уваги театрального проекту, потрібно бути готовим. Насамперед інтелектуально.
