Нещодавно був винесений остаточний вирок двом молодим людям, які поєднали свої долі начебто для кохання і життя, а сіяли насправді навколо себе смерть. Три жорстоких вбивства, скоєні одне за одним — такий був шлях «солодкої парочки», яку зараз розділили тюремні стіни.
«У руці блиснуло щось металеве» 7 листопада 2003 року робочий день для особового складу Калуського міськвідділу міліції розпочався зі світанком — хтось з ранніх перехожих виявив на вулиці Хмельницького біля будинку №51 вбитого чоловіка. Навіть бувалий судмедексперт був вражений: на тілі покійного — грудях, животі, шиї, руках, ногах і навіть на голові — зяяло майже сімдесят ран. Більшість з них не були проникаючими, що було схожим на знущання з метою заподіяти жертві болісні страждання перед смертю. Слідчо-оперативну групу, яка прибула з УМВС України в Івано-Франківській області, очолив нещодавно призначений начальником управління генерал-майор Василь Плавюк. З початку його роботи на новій посаді цей злочин став першим настільки резонансним. Перше, що впало в око — це кривавий слід, який тягнувся від трупа і який привів оперативників до дороги. Зважаючи на все, там і вбили невідомого, а потім притягнули труп до будинку. Згустки крові вказували, що злочинці декілька разів зупинялися, щоб передихнути. Значить, не надто поспішали і не дуже боялися, що їх помітять. — Крові було дуже багато, — згадує заступник начальника Калуського міськвідділу міліції Віталій Ільчишин, — тому ми припустили, що вона напевно повинна була залишитися на одязі й взутті убивць. Чорна шкіряна куртка вбитого лежала неподалік від тіла. Ні документів, ні грошей у ній не виявилося. Ми припустили, що перед тим, як потрапити в руки злочинців, чоловік міг сидіти в розташованому неподалік від місця вбивства нічному клубі. Цей заклад відпочатку славився як «гаряча точка» — у приміщенні неодноразово ставалися бійки, а біля клубу молодчики грабували захмелілих відвідувачів. Клуб у таку пору не працював, тому міліціонери з’їздили додому за його власницею. Побачивши небіжчика, жінка зблідла і затряслася від жаху. — Це Олег, прізвища не знаю, — сказала вона. — Він живе десь у Волочанці. До нас зайшов близько пів на другу ночі. Я саме працювала, тому добре його пам’ятаю. Разом з ним були двоє з місцевих — Олександр Халус і його співмешканка Ольга. Замовили горілку, бутерброди, каву... Олег був найбільш п’яним у компанії. Його знудило прямо в кафе, тому я підійшла до столика і попросила заплатити прибиральниці три гривні за працю. Чоловік почав перепрошувати і витягнув пачку грошей. З дрібних купюр там була лише одна гривня. Ще дві додала Ольга. Я порадила супутникам Олега відвести його додому. Заперечень не було. Розраховувався Олег. Я ще помітила, що на його руці був масивний золотий перстень-печатка і дорогий годинник. Олександр і Ольга допомогли чоловіку підвестися з-за столу і потягнули до виходу, оскільки сам він ледве міг пересувати ногами. Ще підприємниця пригадала, що коли йшла мова про розрахунок, в руці у Олександра Халуса блиснуло щось металеве. — Це було схоже на ніж, але Халус відразу сховав його в кишеню.
Дівчина на прізвисько «Шапокляк» Покази свідків допомогли встановити особу вбитого. 29-річний Олег П. працював слюсарем на калуському підприємстві. За словами рідних і знайомих, був спокійним, розважливим, фізично розвинутим чоловіком, навіть займався важкою атлетикою. Випивкою не захоплювався, але людині властиво іноді давати слабинку. Тим більше, що в переддень загибелі в Олега був вихідний. Що стосується супутників Олега, то ці люди добре були відомі правоохоронцям. 22-річний Олександр Халус двічі був засуджений. Вперше у 15 років — за серію крадіжок, вдруге у 19 років — за розбійний напад на перехожого. З колонії Олександр повернувся в липні 2003 року і зійшовся з ринковою торговкою Ольгою Воконоголь, яка мала прізвисько, що не личило молодому віку, але дуже відповідало характеру — «Шапокляк». Дама і справді була не подарунок. Природа наділила її незвичайною фізичною силою і підвищеною агресивністю. Варто було комусь сказати панянці слово не так, як вона відразу лізла в бійку — неважливо, з жінкою чи чоловіком. Влітку 2000 року один з жителів міста мало не поплатився життям за спробу позагравати з цим монстром у спідниці в нічному кафе. Жінка «відмовила» залицяльнику двома ножовими ударами в шию і груди. Суд призначив Ользі умовне покарання, зобов’язавши оплатити постраждалому витрати на лікування і компенсувати моральний збиток. Щоб погасити позов, засуджена продала квартиру, яка дісталася від померлих батьків. Спочатку скиталася по знайомих, а потім переїхала до Халуса, який на той час залишився один. Будинок, у якому жила «солодка парочка», виявився безлюдним. За санкцією суду провели обшук, під час якого знайшли мобільний телефон «Моторола» і годинник. Батьки загиблого П. впізнали в них речі сина. Окрім цього, були вилучені забруднені кров’ю чоловічі туфлі і світло-зелений пуловер. Мікроволокна такого кольору експерти виявили під нігтями загиблого. Цього було досить, щоб Халуса і Вокогоноль оголосили в розшук. Інформація з проханням допомогти у встановленні їхнього місцезнаходження передавалася по телебаченню і радіо. Але самі розшукувані цього не знали — їм було не до мас-медіа.
На підлогу випала двадцятигривнева купюра... Як потім з’ясувалося, вранці 7 листопада Ольга й Олександр з’явилися в Івано-Франківську на порозі квартири свого знайомого Василя Говеляка. 32-річний чоловік жив один, але від самотності не страждав, оскільки регулярно збирав у себе веселі компанії й перетворив свою квартиру на справжнє кубло. Ольга й Олександр прибули на черговий сабантуй. Окрім хазяїна, в квартирі було не менше десяти людей. Протягом дня й ночі люди змінювалися, на столі з’являлися свіжі пляшки. Пересидівши в такий спосіб добу, коханці вирушили на речовий ринок, де купили сумку, плеєр, аудіокасети, продукти і два нових ножі. Повернувшись, виявили, що свято в квартирі Говеляка продовжується, і виставили на стіл своє частування. До вечора Олександр запропонував коханці піти в пивний бар. На вулиці Ольга відкрила сумочку і брудно вилаялася — грошей у ній не виявилося. Калушани помчали назад. Фурією увірвавшись у квартиру, Ольга наказала всім вивернути кишені. — Її послухалися всі, окрім хазяїна дому, — розповідав на слідстві один з учасників пиятики. — Тоді Ольга сама почала обшукувати Говеляка. На підлогу випала двадцятигривнева купюра. А раніше Вася при всіх говорив, що на горілку грошей у нього зовсім немає. Халус, який стояв біля дверей, стрепенувся: «Пацюк!». Витягнув з кишені ножа-»метелика» і штрикнув у живіт Василеві. Спокійно витер лезо і поклав у кишеню. Ми стояли, боячись поворухнутися. Халус і Воконоголь зібрали свої речі і вийшли з квартири. Коли двері за ними зачинилися, хтось із нас набрав «03». На момент приїзду медиків половина гостей Говеляка «розсмокталася». Василь був ще живий, але в автомобілі швидкої допомоги помер. Опитуючи свідків, міліція нічого конкретного з’ясувати не змогла. Один мужик просто проспав драматичні події, інші встигли допити горілку й ледве ворушили язиками. З труднощами правоохоронцям вдалося з’ясувати, що смертельне поранення Василеві завдав Олександр з Калуша, а з ним була подруга Ольга. Не встигла слідчо-оперативна група закінчити роботу на квартирі Говеляка, як з Івано-Франківського міськвідділу міліції надійшла вказівка терміново їхати на Привокзальну площу — там людину порізали.
По тривозі був піднятий ввесь особовий склад Постраждалого встигли відвезти медики, але величезна калюжа крові біля торгових ларків чітко вказувала на місце злочину. Продавці й таксисти розповіли, що якась молода жінка накинулася з матюками на місцевого жебрака Богдана (його вважали бомжом, хоча в нещасного п’янички були житло й літня мама), а потім двічі вдарила його ножем у шию. Затримати розлютовану даму ніхто не наважився. На пару з кавалером вона пішла в бік автостанції й розчинилася в натовпі. За прикметами, які описали свідки дикої сцени, жінка виглядала так само, як гостя Говеляка. Тепер на рахунку «солодкої парочки» було три трупи — Богдан помер на руках у медиків. — Було очевидно, що розшукувані Халус і Воконоголь здатні на будь-які дії, — говорить начальник УМВС України в Івано-Франківській області Василь Плавюк. — По тривозі ми підняли ввесь особовий склад Івано-Франківського і Калуського відділів, оперативні служби управління. Необхідно було якнайшвидше затримати підозрюваних, поки вони не поповнили сумний список новими жертвами. 9 листопада в квартирі Халуса, де була влаштована міліцейська засідка, у замку повернувся ключ. Ледве хазяїн, ведучи за собою подружку, увімкнув світло, пролунала команда: «Не рухатися! Стояти! Це міліція». Опору вони не чинили, та, власне, і шансу такого не мали. Клацнувши на руках затриманих наручниками, міліціонери вилучили у «потрошителів» ножі. Своєї провини в трьох вбивствах затримані спочатку не хотіли визнавати. Але покази свідків були аж ніяк не на користь заарештованих. Першою не витримала Ольга — зізналася, що вбила Олега П., хоча згодом знову відмовилася від цієї версії, стверджуючи, що просто хотіла вигородити свого жорстокого і жадібного коханця. Вбивство на Привокзальній площі в Івано-Франківську вона пояснила тим, що бомж сприйняв її за повію і цим, мовляв, жахливо образив.
До засудженого виявили поблажливість У суді обоє обвинувачуваних поводилися виклично. Цинічне ставлення до трьох життів, які перекреслила кривава парочка, шокувало усіх. Коли матів загиблого від ножа Богдана заявила про відшкодування витрат на поховання сина, Ольга тільки посміхнулася: — А нехай вона покаже квитанції, які доводять, що поховала сина за свій рахунок. Інакше цивільного позову я не визнаю. Щоправда, коли справа дійшла до останнього слова, Ольга знітилася і навіть попросила прощення у родичів вбитих. Халус продовжував наполягати на своєму до останньої хвилини: — Мені нічого говорити і немає в чому каятися, — заявив він в останньому слові. Апеляційний суд Івано-Франківської області визнав Олександра Халуса й Ольгу Воконоголь винятково небезпечними для суспільства, приговорив обох до довічного ув’язнення. Ольга могла стати першою в Івано-Франківській області жінкою, приреченою бачити «небо в клітинку» до кінця своїх днів, але Верховний Суд змилувався над нею, замінивши вищу міру на 15 років ув’язнення.
