Така вибухова суміш щороку приваблює шанувальників як власне джазу, так і просто альтернативної музики у колишнє селище Планерноє, нині відоме як Коктебель. Започаткований у 2003 році як одноразова акція з «порятунку» будинку-музею культурного діяча XIX сторіччя Максиміліана Волошина, проект став одним з найбільших щорічних джазових фестивалів СНД. Рік 2008 привніс у проект декілька нововведень — приємних та не дуже.
Уже з самого ранку в п’ятницю 19 вересня Коктебель починає заповнюватися «неформалами» з України, Росії, Білорусі. Мирних відпочиваючих такий наплив музичних туристів трохи шокує, проте дивуватися нема чому — «Джаз Коктебель» завоював репутацію одного з найкращих місць культурного відпочинку просто неба. Недалеко від моря виростає наметове містечко, дехто влаштовується на пляжі. Вперше організатори розмістили на набережній Коктебелю аж чотири сцени. До традиційних головної («Волошинської») та відкритої (для маловідомих музикантів) додалася ще й сцена «NU jazz» — нічний майданчик для джазменів-електронників, розташований на невеликому нудистському пляжі. Також працювала напівприватна сцена «Новий Коктебель», на якій місцевий багатій Віктор Лівшиц у складі свого «бенду» грав класичні джазові стандарти. Занурити людей у різноманітну джазову музику — від нью-орлеанського до «acid-джазу» — таким ставили собі завдання організатори. Додати до цього оригінальні ідеї (а-ля «Пушкін джаз», коли під вільний музичний супровід читаються чернетки поета) — і виходить три дні насиченого подіями, образами та, безперечно, джазом фестивалю. Звісно, найбільша увага була до головної сцени та хедлайнерів. Таких щодня було декілька. І майже всі вони продемонстрували — фест намагається відходити від суто джазового звучання, натомість показати сучасну яскраву світову («contemporary») музику. Легендарну Тамару Гвердцителі на фестивалі назвали «зовсім не джазовою співачкою», але завдяки потужному голосу та ліричному репертуару це зовсім не помічалося. Так само не схожий на традиційне розуміння джазу й французький акордеоніст Рішар Гальяно, який підіграв грузинці під час виконання пісень Едіт Піаф. Але досконале виконання й постійні імпровізації — це те, що зараз називають джазовою майстерністю. Хед-лайнер другого дня — угандієць Джефрі Орієма ще менший джазмен. Його музика — це африкано-гітарна «world» музика з сильним вокалом. Але фанатам класики варто було чекати три дні, щоб почути інших «зірок» — легенду класичного джазу саксофоніста Арчі Шеппа, французьку співачку Міну Агоссі та лідера американо-німецького гурту «De Phazz» Карла Фрієрсона — він презентував сольний проект, суміш «фанку» та «соулу». На увагу заслуговував і виступ британців «Red Snapper», які зібрали на «NU джазі» більше людей, ніж тих, які платили за головну сцену. Власне, добре почути головних артистів фестивалю могли не всі глядачі — цього року вхід до головної та вечірньої сцен вперше зробили платним — 75 та 125 гривень. Такий хід, звісно, не міг не викликати обурення у більшості молодих і неформальних глядачів, які спеціально приїхали на фестиваль. — Це не заробляння грошей, — наголошує голова оргкомітету Лілія Млинарич. — У бізнесі це називається ліквідація кешевого розриву. Деякі потенційні спонсори відмовились давати нам гроші. Проте присутність традиційного спонсора — заводу марочних вин та коньяків «Коктебель», який допомагає організовувати фестиваль з першого дня, відчувалася на кожному кроці. Якщо на інших проектах ледь не кожен глядач тримає в руках пляшку пива, то цього разу побачити «меломана» без пляшки «Коктебелю» було складно. А про проблему порожніх пляшок організатори подбали — 50 найактивніших глядачів, які допомагали прибрати нічну сцену та пляж, отримували квитки на концерти.
