Сезон виробництва цукру 2008 року в Україні продемонстрував низку суперечностей. Квоту «А» було розподілено між 104 цукровими заводами, але реально до переробки буряків приступили лише 70. Це — справжній антирекорд. Бо навіть у кризовому для цукрової галузі 2005 році працювало 92 заводи.
Як же варять цукор підприємства, що збереглися? За інформацією Національної асоціації цукровиробників «Укрцукор», на 19 грудня працювали лише чотири цукрозаводи. Решта завершили сезон. Цьогорічні збитки галузі від такої млявої роботи оцінюються у понад мільярд гривень. Ринок дав буряківничій та цукровій галузі суворий урок виживання: вирощувати і здавати на переробку буряк будуть лише потужні сільгосппідприємства, які дотримуються інтенсивних технологій. Саме тому, незважаючи на скорочення посівних площ під солодкими коренями — із 650 тис. гектарів торік до 390 тис. 2008-го, середня врожайність буряків цього року майже на 100 центнерів вища, та й вихід цукру значно більший — 136 кілограмів з тонни коренеплодів порівняно з 119 кг рік тому… Однак сумнівно, що принцип «у ринкових умовах виживає найсильніший» дуже втішить 150 тис. працівників буряківничої та цукрової галузі, які цьогоріч, іще до серйозних потрясінь фінансово-економічної кризи, втратили роботу. Рівненська область — яскравий приклад стагнації цукрового виробництва. Із чотирьох заводів, які працювали 2007-го, виробництво солодкого продукту законсервовано на двох — Острозькому та Корецькому. Принаймні на цей рік, як стверджують їхні власники. Таку роботу через пень колоду регіональні керівники агрокомплексу не вважають трагедією. І наводять «залізні» аргументи. Хоча площі під цукровими буряками цього року скоротилися майже в 1,5 раза, врожайність коренів відчутно врятувала сільгоспвиробників: вона в середньому зросла на 79 центнерів з гектара. Цукристість теж нівроку — на кінець листопада наближалася до 14%. Цього року буде перероблено орієнтовно 760 тис. тонн буряків. Що в «перекладі» на цукор означає в межах 80 тис. тонн. — Дубенський цукрозавод у цьому сезоні заповнить усю свою квоту та квоту Острозького заводу, який не працює. Він здатний це зробити, — впевнений начальник головного управління агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації Олександр Слободянюк. — Ви ж проаналізуйте: торік цукрозавод в Острозі був діючим. Але ТОВ СП «Нива», тобто Дубенський завод, виробило 46,4 тис. тонн цукру, що більше, ніж доведена квота обом цим підприємствам на нинішній рік. Загальна квота для області на 2008-й — майже 64 тис. тонн. А вже сьогодні можемо сказати, що буде надлишок, і проситимемо Мінагрополітики збільшити квоту. Тож які підстави для тривоги? Проте для Острозького району та його жителів зупинка цукрового заводу відгукнулася не зовсім весело. Підприємство стоїть і фактично перетворилося на великий бурякоприймальний пункт, звідки сировину відправляють на переробку в Дубно. — Острозький цукрозавод забезпечував 63% товарної продукції району. Тому його консервація потягнула донизу нашу виробничу програму. Крім того, від зупинки основного підприємства місцеві бюджети цього року втратили значні надходження — 270 тис. гривень, іще понад 170 тис. — Пенсійний фонд, — констатував голова Острозької райдержадміністрації Юрій Ягодка. Яких же втрат зазнали самі люди? У період приймання буряків на заводі залишилося 120 осіб. По кілька спеціалістів з Острозького цукрового відправили на заводи, які входять у ЗАТ «Західна компанія «Дакор», у Дубно, Золочів. Та 80 працівників, за словами керівника району, «не захотіли нікуди переїжджати. Їм вигідніше зареєструватися в центрі зайнятості й отримувати допомогу по безробіттю». Фахівці районного центру зайнятості оперують дещо іншими цифрами. Так, із заводу вивільнено 73 особи. Проте на облік стали лише 18 спеціалістів різних професій, які працювали на цукрозаводі. Працевлаштовано лише шістьох. Майбутнє інших людей, звільнених внаслідок зупинки виробництва, оповите туманом. Спеціальних програм перенавчання тих спеціальностей, яких потребує ринок праці, для них немає. Дехто з робітників молодшого віку, як-от слюсар Іван Прядко, після проходження навчання й отримання одноразової допомоги, спробує зайнятися підприємницькою діяльністю. А що ж робити старшим людям? Інженери-теплоенергетики Антоніна та Анатолій Щепкови пропрацювали на Острозькому цукрозаводі по 27 років. У серпні цього року їх попередили про звільнення. Чоловік влаштувався на схожу роботу аж за 65 кілометрів від Острога — на цукровий завод у Шепетівці. У цьому сезоні так само вчинили понад 50 його земляків. А от дружина, якій чотири роки до пенсії, роботи знайти не змогла і змушена залишитися вдома, отримуючи невелику допомогу по безробіттю. Завмирання підприємства відчули мешканці всього заводського села Оженин. Воно виглядає міні-копією похмурого шахтарського селища, майстерно зображеного в романі Еміля Золя «Жерміналь». До того ж, коли зупинився цукровий і зміліли платежі від нього до бюджетів, сільській раді бракує коштів для ремонту водогону. Тому вода до будинків надходить з перебоями. Тож який вихід? Вчорашні працівники Щепкови бачать єдиний: «Відновити роботу заводу, поки його ще не розтягли. Бо цукрозавод — це й наші зарплати, і підтримка в робочому стані інфраструктури села». Натомість голова правління ЗАТ НВП «Західцукор» (Острозький цукровий завод), який представляє компанію-власника, Степан Мичка чітких прогнозів не дає: «Завод збережений. А що буде далі, сказати не беруся». А на Тернопіллі стан цукрової галузі, однієї з провідних для економіки області, хоч і позначений впливом загальноукраїнських тенденцій, проте має свої неповторні риси. Навесні цього року шість цукрозаводів невеликої потужності придбала група компаній «Мрія», близька до відомого в області фермера Івана Гути. Новий власник підвищив розрахунки — із 68 кг цукру за тонну зданого буряку до 75 кг. Та серйозним стимулом для сільгоспвиробників це не стало. Зону бурякосіяння фактично втрачено. Судіть самі: за останні три роки посіви буряків скоротилися більш як удвічі — до 34,7 тис. гектарів. І це вплинуло на роботу цукрозаводів Тернопільщини. Вони відпрацювали по 17-20 діб, а для незбиткової роботи потрібно не менше 70. — Для рентабельного виробництва нам достатньо двох-трьох заводів. Але в цьому сезоні працювали всі шість. Нас рятує власна сировина. Наступного року плануємо нагромадити 1,4 млн. тонн буряків, власних і закуплених. Ми хочемо зберегти колективи, хочемо, щоб люди повірили: на цукрозаводи прийшов перспективний власник, — твердо каже директор цукрового холдингу Владислав Луговський. Хоч би яким турботливим до долі працівників заводів виглядав співрозмовник, цьогорічна робота цукроварень означала залучення меншої кількості людей. Наприклад, на Бучацькому цукрозаводі працювали вже 300 людей, тоді як у минулі роки — на сотню більше. Та їхня робота вельми специфічна. Основна кількість спеціалістів проводить на заводі «труди і дні» лише півроку — під час ремонтних робіт і в період цукроваріння. Відтак, вони реєструються в центрі зайнятості й отримують допомогу по безробіттю. Наступного року все повторюється спочатку. — Куди ж подінуться фахівці вузьких спеціальностей, коли цукрозаводи в сусідніх районах працюють схожим чином і від них немає пропозицій? — запитує заступник директора Бучацького райцентру зайнятості Любов Мерв’як. — А нікуди. Законодавство дозволяє розподіляти річну допомогу по безробіттю на два етапи. Отак і викручуються спеціалісти нашого цукрозаводу. За оцінками аналітиків цукрового ринку, з урахуванням загальної потреби споживання цукру в Україні, до 2012-2013 року в Україні залишиться 35-40 потужних цукрозаводів. Решта припинять виробництво і будуть порізані на брухт. Але коли дефіцит цукру Україні не загрожує, бо двері (читай — кордони) для імпорту тростинного сирцю широко відкриті, то соціальні наслідки зупинки більшості українських цукрозаводів викликають напругу вже тепер. Втім, здається, по-справжньому вони тривожать не місцеву владу, а лише самих звільнених працівників…
