Голос на смітнику

3746 0

Агітація «прийди і проголосуй» настільки стала потужною, що пробудила навіть залишки совісті в найтемніших закутках свідомості найостаннішого виборця. Зрештою, той вирішальний голос, за який так б’ються кандидати, виявляється, знаходиться не так далеко. Він, той голос, у прямому значенні цього слова, просто валяється під ногами на смітнику. Але коли він трохи витверезиться до стану громадянського самоусвідомлення і знайде в собі сили відстояти своє виборче право, його зустрінуть гидливість і чиновницька байдужість. Краще заплющити очі, затулити від смороду носа і послати того «свідомого громадянина» куди подалі, вивісивши табличку про неприйомний день…

Рівенський волоцюга Сергій, докуривши цигарку, поправив на собі подерту шубу і попрямував до паспортного столу. Від нього йшов такий сморід, що всі відвідувачі, відвертаючи невдоволені обличчя, закривали носи, але він, схоже, на це не звертав уваги. Ні у паспортному столі, ні у міськвиконкомі цього відвідувача точно ніхто не чекав, але він твердо вирішив отримати паспорт і можливість проголосувати. Можливість, якою знехтували і цілком пристойні і заможні рівняни після того, як не знайшли себе у списках виборців. Щоправда, говорити з бомжом почали тільки тоді, коли біля Сергія з’явилися наш кореспондент разом із представником обласного Комітету виборців і вони показали свої посвідчення…

Паспорт «на халяву» Біля паспортного столу Сергій пригадав, що колись вже намагався виготовити собі паспорт, навіть подав всі необхідні документи і довідки, тільки тоді, щоб оплатити цю процедуру, в нього не вистачило грошей. Він показав нам кабінет старшого паспортиста ВГІРФО, де писав минулого разу заяву і, відкривши двері, ступив за поріг. Жінка, яка була в кабінеті, розмахуючи руками і кривлячись від смороду, не вислухавши Сергія, відразу заявила, що сьогодні в неї неприйомний день і виставила його за двері. Тоді вже ми наважились постукати вдруге і, пояснивши жінці, звідки ми і чого прийшли, попросили порадити, як краще вчинити у цій ситуації, щоб бездомна людина змогла взяти участь у голосуванні. Після деяких вагань вона увімкнула свій комп’ютер із базою даних і ввела необхідний запит на бомжа. За кілька секунд отримали необхідну інформацію, щоправда, в неповному обсязі. Окрім судимості, особистих відомостей, комп’ютер нічого не показав. Навіть номера серії паспорта, ким і коли він був виданий, в базі даних не було. Старший паспортист розвела руками, мовляв, у цій ситуації нічого вдіяти не можна, хіба що начальник паспортного столу дозволить видачу тимчасового посвідчення особи. А зачиняючи за нами двері, полегшено сказала, що подібний випадок за ввесь її багаторічний стаж роботи в цій установі трапляється вперше. Після півгодинного очікування початку прийому громадян під кабінетом начальника Рівенського міського ВГІРФО МВС України Людмили Габрієль ми разом із колегою з КВУ потрапили до неї на прийом і пояснили всю складність ситуації. — Знаєте, — зазначила пані Габрієль, — напередодні першого туру виборів до нас цілий день приходили різні відвідувачі з проханням поставити хоча б на кілька годин штамп у паспорті, щоб проголосувати. Один навіть пішов на те, що викрав у свого товариша будинкову книгу, яка потрібна для реєстрації, і прийшов до нас. Багато було таких, хто просто займався спекулюванням на цьому, мовляв, от я чув, що сьогодні можна отримати паспорт «на халяву». До кабінету принесли особову картку з усіма відомостями про Сергія і переконливо попросили нас його десь забрати, бо в коридорі вже неможливо дихати. Натомість пані Габрієль переглянувши картку, запросила бомжа до себе на прийом, а своїх колег попросила трохи потерпіти, бо така у них специфіка роботи. Сергій якось невпевнено відчинив двері і, переминаючись з ноги на ногу, увійшов у кабінет начальника. — Ну що, Сергію? — звернулася пані Людмила до відвідувача. — Ти мене не пригадуєш? Я була тоді інспектором у справах неповнолітніх. Скільки разів я тобі тоді казала, що погано закінчиш? Сергій, наче присоромлена дитина, підняв на неї очі й почав скаржитися на своє життя — як потрапив до в’язниці, як його улюблену бабцю рідні відправили в будинок престарілих, мати почала пити, а рідний брат, коли дізнався, що той хворий на туберкульоз, навіть спілкуватися з ним не захотів. Щодо теперішнього його заробітку, то він складається з тієї кількості пляшок чи картону, які йому вдасться назбирати протягом дня. Зазвичай це від 5 до 20 гривень. Втім, як із задоволенням відзначив бомж, у дні масових гулянь їхній заробіток зростає майже вдвічі. Пані Габрієль підписала розпорядження виготовити Сергію тимчасове посвідчення особи. Таким чином, половину проблеми нам вдалося вирішити.

«Нарешті я відчую себе повноцінним громадянином...» Незважаючи на свої тридцять сім років, Сергій має вигляд сімдесятилітнього старця. Крокуючи за нами до територіальної виборчої комісії, він ледве встигав, тому час від часу доводилося сповільнювати ходу. Назустріч нам з приміщення міськвиконкому виходили чиновники. Вони огидливо скривилися, а хтось навіть кинув репліку, мовляв, що це чудо тут робить. Подібне ставлення до себе відчув Сергій і з боку чергового, який з непевною посмішкою почав його розпитувати про все, що не стосується його прямих службових обов’язків. Лише після того, як ми показали черговому свої посвідчення, він, хоча і здивовано, все ж пропустив нас. В приміщенні територіальної виборчої комісії нікого, крім чергового члена ТВК Валерія Наконечного і двох його колег не було. Сергій підійшов до п.Наконечного і пояснив, що тільки сьогодні отримав тимчасове посвідчення і хотів би з’ясувати, яким чином і на якій дільниці він міг би проголосувати. Пан Наконечний прискіпливо розглянув посвідчення, подумав і зазначив, що єдине, чим він зможе допомогти — це прийняти заяву із проханням включити у списки виборців у зв’язку із втратою паспорта, відсутністю реєстрації але за наявності документа, за яким Сергій зможе отримати бюлетень на виборчій дільниці №27 — на її території знаходиться притулок для волоцюг. Саме там, після постанови ТВК, наш волоцюга зможе у день виборів вперше за своє життя проголосувати і віддати свій голос на користь свого улюбленця. Виходячи з міськвиконкому, Сергій заплакав — незважаючи на все, він зможе відчути себе повноцінним громадянином України. Хоча б на один день.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також