Ось як це виглядає у соціальній мережі:
Валерій Гусак:
— Там, де є попит, є й пропозиція. Мій пошук квитка в Європу тривав приблизно місяць. Спочатку я розглядав безплатні можливості, читав і дивився історії успішних карпатських переходів, запливів через Дніпро та Дністер та навіть проходів через болота Рівненщини та Житомирщини.
Після цього я звірявся з картою адміністративних затримань і зрозумів, що «безплатний квиток», то зараз не для мене. Адже я уже втратив здобуті в молодості навички і цілком міг опинитися не в тому місці, куди планував вийти. Тому я пошукав на ринку платні пропозиції. Звісно, що їх знайшов. Рівень пропозиції був вище середнього класу. Ціна на момент мого звернення складала 10 тисяч доларів.
З Рівного до Стрия добрався сам. Звідти мене забрали бусом, із кількома зупинками та двома невеликими (по кілометру) переходами довезли до кордону з Угорщиною. В одному з переходів мене цілком комфортно перевезли на човні через Тису. Після цього показали, де знаходиться дірка у державному кордоні. Тоді мені дали час на прохід та побажали хорошого життя у Європі. Тобто ця схема цілком налагоджена. На мою думку, вона і зараз працює та переправляє по 20 чоловіків у день. Вона діє завдяки таблиці ділення. Хтось отримує свої гроші за те, що не бачить окремих автомобілів, хтось за те, що на 15 хвилин запізнився на спостережну вишку, хтось за те, що не побачить даних з фотопасток. Люди заробляють і це працює.
Додам, що у Варшаві зустрів людей, які вивезуть автомобілем у Польщу солдата з будь-якого полігона. Щоправда, це коштує трохи дорожче. Але клієнти у них теж є.
