Інше життя фотохудожника Харвата

1414 0

Як відомо, у багатьох людей крім, так би мовити, їх головного офіційного життя, часто є ще й інше, менш відоме, але при цьому, можливо, ще й більш захоплююче життя, яке свого часу вигадливі англійці втиснули у лаконічне слово хобі. Хтось збирає марки, хтось колекціонує татуювання на своєму тілі, а хтось з коровячих кизяків кулі ліпить, отримуючи від цього величезне естетичне задоволення, коротше: кожен божеволіє по-своєму (звісно, у хорошому сенсі).

«Божевіллям», або іншим життям голови Рівенської обласної організації Спілки фотохудожників України Олександра Харвата є біг. Причому не просто ранковий біг навколо найближчого шкільного стадіону, а біг серйозний — десь так на дві тисячі кілометрів, а то й більше... Виявляється, рівенський фотохудожник є членом міжнародної організації «Асоціація міжнародний надмарафон» з центром у Москві. Разом зі своїми однодумцями-бігунами протягом десяти років рівнянин вже здійснив більше десяти надмарафонів, найвизначнішим з яких є Париж-Москва-Сідней (присвячений був Олімпійським іграм) та Москва-Йоханесбург. Щоправда, останній бігуни подолати не змогли через війну, яка розпочалася у Судані, але й від Москви до Судану добігти — це вам не з Рівного до Бармаків. А нещодавно Олександр Харват повернувся з чергового випробування надмарафону дружби «Росія-Грузія-2003», будучи серед 24 його учасників єдиним представником України. Протягом забігу спортсмени подолали 2122 км, побувавши у 31 місті, починаючи з Москви і закінчуючи Тбілісі. — Цей забіг, як і інші подібні надмарафони, не має змагального характеру, — говорить Олександр Харват. — Якщо казати офіційно — це місія народної дипломатії, висловлюючись же простіше — учасникам таких забігів просто цікаво побачити світ, випробувати себе. Випробування це, як ви розумієте, не з легких. — Можна детальніше про, так би мовити, технологію забігу? — Учасники були розділені на три групи по вісім чоловік у кожній. Допоки одна група біжить10 км, інші дві — відпочивають в автобусі, таким чином забіг, коли між містами велика відстань, проходить цілодобово, за добу пробігаємо 20-30 кілометрів, коли ж команда менша, то буває, що й по 40-50 км доводиться долати. — Серед учасників, напевно, усі колишні спортсмени? — Люди є різні, є звичайно й колишні спортсмени. Скажімо, я ніколи участі у великих змаганнях не брав, так, на рівні хіба що інституту, завжди бігав переважно для себе. Коли вперше стартував, після перших двох днів було дуже важко, але все ж зміг себе перебороти. — А яким був прийом по ходу дистанції? — Прийом був скрізь гостинним, причому помітив одну закономірність: чим менше місто, тим гостинніша зустріч. Особливо вразила кавказька гостинність. Вибігли ми якось зранку за межі однієї північнокавказької республіки, так нас наздогнала міліція, повернула, кажуть, як же так, ми ж вас не провели як слід... І у такому дусі по всьому Кавказу. — Як вам нинішня Грузія? — На дорогах одні джигіти, яким державтоінспекція не указ, тому бігти було не завжди зручно. Загалом же атмосфера миролюбна, незважаючи ні на що, грузини дружньо налаштовані як до українців, так і до росіян. За попередніми планами фініш мав відбутися на стадіоні у Тбілісі перед футбольним матчем Грузія — Росія, але потім усе змінилося, оскільки гра мала проходити без глядачів. Врешті гра проходила з глядачами, але нас там не було. Натомість ми зустрілися з найвищим спортивним керівництвом Грузії, яке усім учасникам надмарафону присвоїло звання майстрів спорту Грузії з легкої атлетики. Отож тепер я майстер спорту. У ці дні рівенський фотограф-бігун теж далеко від своєї фотолабораторії. Зараз Олександр Харват бере участь у іншому надмарафоні, який проходить містами так званого Золотого кільця Росії.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також