Нещодавно в Луганському апеляційному суді завершився процес у справі донецько-луганського злочинного угруповання, так званої «банди Кушніра». Членів банди звинувачували у скоєнні резонансних злочинів. Слухання в справі тривали майже 11 місяців, було опитано близько 200 свідків. Суд розглянув 24 епізоди злочинних діянь, у тому числі й ті, що стосуються вбивств народних депутатів Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана.
Тільки вбивств вони скоїли понад сорок... На лаві підсудних знаходилися вісім осіб, їх визнали винними у скоєнні понад 40 вбивств і замахів, розбійних нападів, грабежів, вимагань. Троє були засуджені до довічного ув’язнення, інші одержали терміни від 11 до 15 років. Адвокати засуджених розраховують, що вирок може бути пом’якшений, вони вже направили касаційні скарги у Верховний Суд України. До довічного ув’язнення були засуджені: Вадим Болотських, 35-річний житель Москви (за вбивства, скоєні в Донецькій області, у тому числі й убивство народного депутата Євгена Щербаня); Сергій Кулєв, 34-річний житель Луганської області (за вбивства, скоєні в Луганській області і Києві, у тому числі й убивство народного депутата Вадима Гетьмана; розбійні напади, викрадення чужого майна), Леонід Добробатько, 33-річний житель Луганська (за убивства, скоєні в Луганську, розбійні напади, крадіжки автомобілів). Жителі Луганська, 33-річний Костянтин Нікулін і 37-річний Ігор Пушняков, одержали по 15 років (за співучасть у вбивствах, розбійних нападах, крадіжки автомобілів). Микола Малахов, 34-річний луганчанин, засуджений до 11 років позбавлення волі (за розбійні напади, викрадення чужого майна, крадіжки автомобілів). Жителі Донецька, 36-річний Едуард Косигін і 33-річний Сергій Володченко, засуджені до 11,5 і 11 років позбавлення волі (за співучасть у вбивстві Вадима Гетьмана і вимагання). З матеріалів процесу випливає, що пряме відношення до гучних злочинів «банди Кушніра» мають Вадим Болотських, Сергій Кулєв, а також Едуард Косигін і Сергій Володченко. Четверо інших засуджених входили в злочинну групу, яка діяла тільки на території Луганської області. Зі справою їх пов’язує, мабуть, лише те, що угрупованням керував Сергій Кулєв, а до нього — нині покійний Валерій Пушняков (старший брат одного із засуджених, Ігоря Пушнякова). На підставі показів Болотських і Кулєва була побудована значна частина обвинувачення за багатьма епізодами справи. Інші учасники банди майже всі загинули або пропали безвісти. Правоохоронним органам вдалося затримати ще одного з «кушніровців» — Сергія Денисова. Йому пред’явлені обвинувачення в співучасті у вбивстві Ахатя Брагіна (цей бізнесмен і ще ряд людей загинули під час вибуху на стадіоні «Шахтар» у Донецьку) і Євгена Щербаня. Суд над ним йде в Донецьку, і на 5 червня було заплановане оголошення вироку. Відповідно до власних показів Денисова, у день убивства Брагіна він підвозив до стадіону «Шахтар» Вадима Болотських. А після вбивства Щербаня віз пораненого Болотських з аеропорту. Проте на суді Болотських покази Денисова не підтвердив.
Як луганські «задружили» з донецькими За словами Кулєва, разом із Валерієм Пушняковим у середині 90-х років вони промишляли викраденнями автомобілів. Деякі з них збували в Донецьку за сприяння Анатолія Рябіна. Якось, стверджує Кулєв, представники луганського злочинного угруповання зажадали віддавати їм частину прибутку від продажу викрадених автомобілів, заявивши, що представляють Валерія Доброславського, луганського підприємця, який користувався славою кримінального лідера. Восени 1996 року Валерій Пушняков змушений був звернутися за допомогою до донецьких «авторитетів». Йому пообіцяли сприяння, а в якості зворотної послуги попросили допомогти у скоєнні вбивства Євгена Щербаня. Як випливає з матеріалів справи, донецькі дійсно допомогли луганським «колегам». На початку червня 1997 року Валерія Доброславського вбили. Замах був скоєний вночі, коли той повертався додому на машині. У джип Доброславського вистрілили з гранатомета, але промахнулися, після цього нападники відкрили по машині автоматний вогонь. У цьому вбивстві брали участь Кулєв, Валерій Пушняков і троє людей із Донецька. Сам Рябін напередодні приїжджав у Луганськ, щоб спланувати це вбивство. У 1998 році Валерій Пушняков взяв участь у вбивстві Вадима Гетьмана. Сам він загинув у червні 1998 року, і лідером луганського угруповання став Сергій Кулєв. Разом із молодшим братом загиблого, Ігорем Пушняковим, а також Леонідом Добробатьком, Костянтином Нікуліним і Миколою Малаховим він здійснив у Луганську низку убивств, розбійних нападів, викрадень автомобілів. Більше половини епізодів справи стосуються злочинів саме цього угруповання.
Болотських з’явився у Генпрокуратуру сам чи не сам? Болотських і Кулєв про участь у донецько-луганскому угрупованні заявили в явках з повинною. Багато в чому завдяки показам Кулєва була доведена провина інших шести засуджених членів банди. Покази Болотських, навпаки, стосувалися лише його і тих «кушніровців», яких уже немає серед живих. До речі, його явку з повинною суд не визнав пом’якшувальною обставиною, тому що Болотських уже перебував у розшуку, причому пошук його вели не тільки українські, але й російські міліціонери. У залі суду Кулєва разом з Болотських утримували не разом з усіма підсудними, а в окремій «клітці». Стверджується, що Вадим Болотських приїхав з Москви в травні 2000 року і прийшов з повинною до українських правоохоронців. Він заявив, що був серед організаторів вибуху на донецькому стадіоні «Шахтар» і особисто стріляв у Євгена Щербаня. Як випливало з його показів, у Донецьк він приїхав спеціально для участі у війні між місцевими угрупованнями. «Допомагати» він мав угрупованню Кушніра-Рябіна-Алієва, або, як його згодом стали називати, «банді Кушніра». Спеціалістом Болотських виявився досить цінним: термінову службу в армії він проходив у спецпідрозділі МВС, одержав бойовий досвід у Нагірному Карабаху, брав участь у звільненні заручників з літака, захопленого терористами. Володів прийомами східних єдиноборств, був знайомий з багатьма типами зброї, керував автомобілем, бронетранспортером. Після армії повернувся в Москву, хотів влаштуватися на роботу в міліцію. Але в «органи» його не взяли, і він пішов працювати охоронцем. Навесні 1995 року на прохання одного зі знайомих Болотських погодився виступити на боці донецького бізнесмена Євгена Кушніра. У Донецьку Болотських брав участь у вбивствах декількох бізнесменів, у тому числі президента футбольного клубу «Шахтар» Ахатя Брагіна й вбивстві народного депутата Євгена Щербаня.
Столичні чутки Є одна версія, яка офіційно, звичайно, не підтверджена, зате добре пояснює, чому суд не «врахував» в актив Болотських явку з повинною. Відповідно до цієї версії Вадим зовсім не з’являвся добровільно в українську прокуратуру, а був «впійманий» у Росії тамтешніми правоохоронцями і без формальної тяганини переданий українським колегам з УБОЗ. А ті без особливих проблем привезли його в Україну автомобілем, мало не в багажнику... Потім, щоб легалізувати появу Болотських у нашій країні, і був розіграний спектакль з «добровільною» явкою. Ми, звичайно, не стверджуємо, що це правда, але у свій час чутки з такого приводу ходили досить активні і навіть озвучувалися деякими ЗМІ... А от Сергія Кулєва затримали в березні 2001 року в одному з луганських ресторанів. Напередодні разом з друзями він провів там вечір і заплатив чималу суму. Вранці, перевіривши рахунок, вирішив, що його обрахували не менш ніж на сто гривень. Кулєв прийшов у ресторан і вимагав повернути гроші. Охоронці спробували вивести його. Кулєв, опираючись, відкрив стрілянину з газового пістолета. Його затримали і доставили в міліцію. Було встановлено, що він причетний до скоєння низки злочинів. Через кілька місяців після затримки він заявив, що брав участь у вбивстві Вадима Гетьмана.
Загадка смерті ватажка З ім’ям Євгена Кушніра багато спостерігачів зв’язують початок кримінальних війн у Донецькій області. Народився в 1957 році, працював ювеліром у донецькій «Рембуттехніці». На початку 90-х років став хазяїном донецького ЦУМу. Його старший брат працював слідчим, закінчив службу в званні підполковника. Декілька років тому сім’я Кушнірів виїхала на постійне проживання в Ізраїль. Євген Кушнір, який став громадянином цієї країни, не втратив зв’язків з рідним Донецьком, він продовжував вести там бізнес. І, як слідує з матеріалів процесу, брав активну участь у кримінальному житті регіону. Наприкінці березня 1998 року на Кушніра був скоєний замах. Невідомий розстріляв з автомата автомобіль, коли він їхав у Дніпропетровськ (можливо, на зустріч з Лазаренком). Кушнір був тяжко поранений, його доставили в лікарню міста Селідово, а потім помістили в медсанчастину донецького СІЗО: стосовно нього була порушена кримінальна справа. Два донецьких бізнесмени, дізнавшись про поранення Кушніра, звернулися в міліцію із заявами про те, що він вимагав у них гроші. У СІЗО Кушнір спочатку почав одужувати, але 2 травня 1998 року раптово помер. Як з’ясувалося, помер він від анафілактичного шоку — ін’єкція лікарського препарату викликала сильну алергічну реакцію. Багатьом смерть його видалася загадковою. Але в порушенні кримінальної справи за цим фактом було відмовлено, оскільки те, що сталося, порахували нещасним випадком. Немає серед живих і двох інших лідерів банди: Магомет Алієв пропав безвісти в серпні 1997 року, а Анатолій Рябін був убитий у жовтні 1997 року.
Вибух на стадіоні «Шахтар» Цей вибух, у результаті якого загинули шість осіб, у тому числі й відомий донецький бізнесмен Ахать Брагін, як встановив суд, підготували й скоїли люди з угруповання Кушніра. Ахать Брагін був генеральним директором АТ «Фірма «Люкс», президентом футбольного клубу «Шахтар». Вибуху на стадіоні передував інший замах, проте він був невдалим. Після нього охорона Брагіна вжила дуже серйозних заходів безпеки. Єдиним місцем, де бізнесмен з’являвся на публіці, був стадіон — Брагін відвідував всі ігри улюбленої команди «Шахтар». Організатори вбивства вирішили підірвати на стадіоні бомбу. Біля входу на гостьову трибуну заклали близько п’яти кілограмів пластикової вибухівки. Працювали вночі — охорони на стадіоні не було. Місце закладання старанно зацементували, вивели назовні антену й прикрили дерев’яним помостом. Детонатор повинен був спрацювати від радіосигналу. Вдень 15 жовтня 1995 року Брагін прибув на матч «Шахтар» — «Таврія». Коли він і п’ятеро його охоронців почали підніматися на трибуну, пролунав вибух. Як встановив суд, бомбу в дію привів один із «кушніровців», одягнений у форму капітана міліції. Радіопередавач у формі брелка для ключів він тримав у руці й натиснув на кнопку, коли Брагін проходив поруч з бомбою. Зловмиснику «асистував» справжній майор міліції, він і допоміг бандиту вийти зі стадіону після вибуху. Як стверджують свідки, цей міліціонер працював у карному розшуку одного з районів Донецька, був приятелем Кушніра. Затримати його не вдалося, за деякими відомостями, він виїхав з України. Суд встановив, що одним з тих, хто готував вибух на стадіоні «Шахтар», був Вадим Болотських. Під час слідства він говорив, що консультував виконавців, коли вони готували вибуховий пристрій. А в день вибуху здійснював спостереження біля стадіону. Проте на процесі Болотських заявив, що в цьому вбивстві участі не брав, а раніше себе обмовив. Проте суд визнав його співучасником у вбивстві Ахатя Брагіна. Під час обшуку в квартирі Болотських у Москві були знайдені конспекти з вибухової справи, вони й стали доказом його причетності до вибуху на стадіоні.
Розстріл в аеропорту Вбивство народного депутата України Євгена Щербаня було скоєне восени 1996 року в аеропорту Донецька. З показів Вадима Болотських випливає, що готувалися до нього декілька місяців, розробкою плану керував Кушнір. Двічі вбивцям не щастило, — коли вони спізнилися в аеропорт і коли Щербань очікуваним рейсом не прилетів. На початку листопада Євген Щербань разом із сім’єю був у Москві на срібному весіллі Йосипа Кобзона. Очевидно за Щербанем старанно стежили, оскільки зловмисники були добре проінформовані про його пересування. Незважаючи на те, що в Москву Щербань літав чартерним рейсом, інформацією про який володіла обмежена кількість людей, вбивцям став відомий день і час прибуття літака в Донецьк. Вранці 3 листопада в аеропорту на нього чекали озброєні бандити. Коли Євген Щербань і його дружина виходили з літака, пролунали постріли. Двоє стрільців були у формі технічного персоналу аеропорту. Один з них декілька разів вистрілив у Щербаня з пістолета і готувався зробити контрольний постріл, коли другий раптово почав стріляти з автомата. Від куль кілерів загинули Євген Щербань, його дружина і бортмеханік літака. Був поранений і один із нападників. Потім кілери на білій «дев’ятці» під’їхали до огорожі льотного поля, перелізли через паркан і зникли. У салоні «Жигулів» вони залишили зброю, а машину підпалили. Суд встановив, що в Євгена Щербаня стріляв Вадим Болотських. Відповідно до показів Болотських, у завдання входило вбивство Щербаня, страхувати повинен був Геннадій Зангеліді. Незадовго до прильоту літака на територію аеропорту в’їхали білі «Жигулі» зі спеціальним пропуском на лобовому склі. За кермом знаходився одягнений у форму капітана міліції один із «кушніровців» — луганчанин Валерій Пушняков. Він провіз у машині зброю для кілерів. Ті пройшли на льотне поле, одягнувшись як техніки аеропорту. Взявши зброю, вирушили до літака. У своїх показах Болотських підкреслював, що нікого, крім Щербаня, вони вбивати не збиралися. Необхідності відкривати вогонь у Зангеліді не було, тому що Щербань був без охорони. У самого Болотських влучили три кулі, випущені «колегою». Його доставили в одну із донецьких квартир, де надали медичну допомогу. Через якийсь час відвезли в Луганськ, звідки літаком він полетів у Москву.
