Майбутнє найбільшого медичного закладу Рівненщини — обласної клінічної лікарні — досі не вирішено. У рамках реформи МОЗ, яка розпочалася з первинної ланки медицини, ще не зрозуміло, чи збереже лікарня статус обласної, а чи буде об'єднана з міською лікарнею Рівного.
Про позитивні зміни та проблеми, які зачіпають кожного пацієнта, — в інтерв'ю з головним лікарем Іваном Зимою.
— На першому поверсі центрального корпусу одразу натикаєшся на ремонт у коридорі. Проте знадвору усюди таблички «Обережно, падає плитка». Очевидно, такий контраст зберігається і у відділеннях: одні вже мають відремонтовані палати, в інших ще жахливі умови…
— Останніх чотири роки обласна лікарня — у постійних ремонтах. Крім професійної допомоги, пацієнти мають отримувати й нормальні умови перебування, бо ж, як кажуть, і стіни лікують. Керуючись таким принципом, ми вже досягли того, що у лікарні немає відділення, окрім частини операційного блоку, де б не було проведено ремонти — капітальні чи навіть косметичні. Цього року зробили капремонти у трьох відділеннях. Операційний блок відставили насамкінець, оскільки практично кожне відділення нині має свою операційну. Але технології рухаються вперед, і ми розглядаємо перспективу роботи хірургів з кількох відділень в одній операційній, в якій би було сучасне ендоскопічне обладнання.
Ремонти ми проводимо за власні кошти, які одержуємо від здачі приміщень в оренду, та за спонсорські. Також самотужки замінили системи комунікацій у лікарні. Але щодо плитки на головному корпусі, то написали лист до обласної ради з проханням допомогти з фінансуванням, бо на ремонт фасаду потрібно приблизно 4 млн. грн. Сподіваємось, що у наступному році вдасться вирішити цю проблему. Також плануємо замінити покрівлю на головному корпусі, який введено в експлуатацію у 1962 році, та замінити третину вікон (дві третини уже замінено). Також, зазначу, ми виграли грант з енергозбереження: замінили лампочки на енергоощадні у всіх корпусах, покращили освітлення території лікарні, бо раніше було навіть страшно ходити поночі.
Сьогодні тривають роботи у відділенні інтервенційної радіології, яке було створено торік і в якому у рамках проекту Світового банку на початку січня запрацює сучасний ангіограф. Він дозволить проводити оперативні втручання хворим з гострим коронарним синдромом. Ми, до слова, займали у 2016 році друге місце в Україні за кількістю таких операцій. Але, на жаль, п'ять місяців тому ангіограф, який мали, вийшов з ладу і відновленню не підлягає.
— Окрім ангіографа, яке обладнання отримали цього року і якого нагально потребує лікарня?
— Взяли участь у гранті від уряду Японії й отримали сучасний ендоскопічний комплекс, який коштує близько 2 млн. грн. З обласного бюджету було виділено кошти для закупівлі аргоноплазмового коагулятора для цього обладнання, що дозволяє зупиняти кровотечі різного генезу. Також ми отримали сучасний пересувний ультразвуковий апарат, який дав змогу обстежувати лежачих хворих на місцях.
Щодо потреби, то на Рівненщині, як і в сусідніх областях, немає барокамери. Таке обладнання є незамінним при лікуванні різних отруєнь. Окрім того, такі барокамери дозволяють лікувати онкохворих, пацієнтів з гінекологічними проблемами, судинною потологією та цукровим діабетом. Колись у нас були барокамери радянського виробництва, проте коли на сході України одна така вибухнула, їх експлуатацію усюди заборонили. Нині ж є сучасні, які коштують від двох мільйонів гривень.
Потребуємо також лапароскопічну стійку у відділення гінекології, оскільки хворих жінок доводиться ендоскопічним методом оперувати в інших відділеннях, що створює певні незручності.
— Обласна лікарня, як і всі медзаклади області, зазнала оптимізації. Місць вистачає тепер для всіх хворих?
— Ми скоротили 50 ліжок, тож нині маємо 675 ліжок офіційно, але реально пацієнтів лежить більше, бо ж ті ліжка, які «скорочували», насправді лишилися на місці. Усі відділення працюють з перевантаженням. Особливо багато хворих у травматології, кардіології та неврології. Пацієнтам же не відмовиш. Переповнене також відділення, де проводять гемодіаліз, маємо там 158 пацієнтів. Але у Дубні відкриємо філію, яка забере 22 хворих, що потребують гемодіалізу. Також думаємо над відкриттям філії у Березному: там є готове приміщення, але замало пацієнтів. Мало би бути не менше 15, бо ж на відділення потрібно два лікарі, чотири медсестри, санітарки, техніки. Можливо, вдасться приєднати пацієнтів з Костопільського району.
— Ще влітку за кошти Світового банку було закуплено автомобілі «швидкої», аби доставляти до обласної лікарні людей з серцево-судинними хворобами. Хоч одного пацієнта ними уже доставили?
— Ми поки що не маємо ангіографа, та й автомобілі, наскільки мені відомо, досі не розмитнено, як і той, що дістався нам. Обласна рада вже передбачила кошти на сплату пенсійного внеску, але фактично гроші нам ще не надійшли з бюджету. Своїм автомобілем ми транспортуватимемо хворих до медзакладів у Львові та Києві.
— Як, на вашу думку, можна вирішити проблему із нестачею медикаментів?
— Будьмо відвертими: безкоштовної медицини немає. Так, є забезпечення медикаментами для гемодіалізу; виділяють, хоч і незначні суми, на ліки для людей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, для учасників АТО. Є медикаменти у приймальному відділенні, тому ургентним хворим ми надаємо допомогу повноцінно. Для інших же коштів немає, і держава їх не дасть. Єдиний вихід, як на мене, — впровадження страхової медицини. Є на сьогодні випадки, коли до нас потрапляють пацієнти зі страховими полісами. Знаю про компанії, де всі працівники забезпечені медичним страхуванням. Система працює. Механізми компенсації різні: страхові компанії або підписують угоди з аптеками і нами і сплачують кошти за актами виконаних робіт, або пацієнти купують все за власні гроші, зберігають чеки, а тоді їм страхові компанії компенсовують кошти.
— Недавно обласну лікарню назвали гіпермаркетом через значну кількість торгових точок на її території. Були також нарікання від обласних депутатів, що ви прозвітували не про всі підписані договори оренди.
— Кожних три місяці ми надаємо інформацію у комунальний відділ обласної ради про наших орендарів і суми, які вони сплачують. Без дозволу облради ми не маємо права навіть півметра здати в оренду. Тому неправда, що звітували ми не у повному обсязі. Окрім того, цього року ми просили обласну раду підняти ставки орендної плати до максимально можливих. Торік ми заробили 400 тис. грн., цього року буде близько 500 тис. грн. 50% отриманих сум від оренди переказуємо до обласного бюджету. Також більшість орендарів допомагають нам з ремонтами, аптеки — медикаментами, обладнанням.
— Депутати також нарікали, що в обласній лікарні немає гардероба.
— Це озвучив депутат Валентин Крока, проте дещо помилився. Коли він був у нас, ми робили ремонт у переході з поліклініки до головного корпусу, тому пацієнти були змушені йти двором і роздягатися у гардеробі. Можливо, тоді й бракувало вішаків. Але у цілому проблеми немає. Кожне відділення має свій гардероб, загалом близько 400 місць для одягу.
— Ви згадували про спонсорську допомогу на ремонти. А хто ці благодійники, які дають кошти?
— Шукаємо їх самі. Як правило, це заможні люди, які у нас лікуються і бачать стан лікарні. Благодійні організації допомагають з предметами догляду, ліжками, тумбочками і т.п.
— А який розмір «благодійного внеску» для всіх хворих?
— Благодійні внески у нас — не примусовий платіж. Є можливість — люди сплачують, але не в руки, а через термінали, банки. І йдеться не про великі суми. Ось, наприклад, у відділення гнійної хірургії за день поступило семеро хворих, вони сплатили 200 грн. благодійних внесків, тобто приблизно по 30 грн. кожен. Вчора було 73 хворих, які поступили, а благодійних внесків — 1103 грн.
— Нарікань на лікарів та медсестер багато?
— В основному скаржаться чоловіки призовного віку, яким відмовляємо у плановій госпіталізації без направлення з військкомату, як це передбачено законодавством. Багато хто хоче сховатися від призову, лігши на лікування. Проте доводилося і звільняти підлеглих — за порушення дисципліни, неадекватне ставлення до пацієнтів та колег. Зазначу, що колектив у нас сформований, але є нестача медсестер у відділеннях, де важко працювати: реанімації, детоксикації. Багато медсестер, досягнувши потрібного стажу, розрахувалися і поїхали на роботу за кордон.
