Рівнянка Юза Токаренко захопилась вирощуванням кактусів ще в дитинстві й досі не залишає цього заняття. До минулої весни її колекція кактусів (понад 500 рослин) була найбільшою у місті й лише недавній переїзд на нову квартиру змусив Юзу Сергіївну відмовитися від частини рослин.
Кактуси вирощую з насіння Обидва вікна у квартирі п.Токаренко виходять на південь. Як пояснює вона, якби вікна виходили на іншу сторону світу, то на обмін житла не погодилася б. Адже немає гарантії, що кактуси на північній стороні цвістимуть. Три полички з рослинами на вікні у кухні, повністю заставлене ними підвіконня в кімнаті, ще кілька полиць — на балконі. Ось основний кактусоконтингент п.Токаренко, який вона жартома називає «дитсадком». Найменші ж рослинки — «ясла» — розташовані у спеціальній міні-теплиці, яка здалеку нагадує невеликий акваріум. Тут у невеличких коробочках з-під побутової хімії, на зволожених серветках розташовані чорні насінинки кактусів, а також висаджені в наповнені землею коробочки з-під «Kindersurpris» уже пророщені мікроскопічні рослини. Поруч — шприц для їх поливання. На кожному підвіконні і в теплиці — термометри, щоб спостерігати за температурою повітря. Адже взимку розташованим на підвіконнях кактусам потрібно забезпечити 6-15 градусів тепла. Тому на зиму п.Токаренко закриває вікна від основного помешкання поліетиленовою плівкою, щоб рослинам не було спекотно. А насінню для пророщування, навпаки, потрібне тепло 18-25 градусів. Ще одна деталь — у кожному горщику з кактусами бірочка з номером. Це для ведення спостережень. Адже відомості про кожен вид рослин (час сходження, цвітіння, дозрівання ягід) п.Токарено заносить до спеціальної картотеки.
Колючки... замість катування Найстаріший у її колекції гландулікактус, йому вже 18 років, а найбільший — цереус, що в перекладі з латинської означає «свічка». Цереус нині має висоту трохи більше метра, хоча до переїзду не проходив у двері, через що господиня змушена була його вкоротити. В природі ж цереус виростає до 10-12 м. Є у колекції п.Токаренко і досить незвичайні кактуси. Наприклад, кактус, якого прозвали «голова старця» за довгі, сиві, пухнасті колючки. Є у неї штучні кактуси: гребінчасті, червоні, жовті. У природі таких не буває. Насінинки таких модифікованих кактусів пророщують у тепличних умовах і прививають до інших дорослих рослин, оскільки на власному корінні ті жити не можуть. В результаті виходять зелено-червоні кактуси, кактуси з гребенями тощо. Ці кактуси найскладніше вирощувати, тому вони відносяться до елітної групи і значно дорожче коштують. Є у п.Токаренко і кактус без колючок — лафафора. Він відомий своїми наркотичними властивостями. Ще індіанці колись його збирали і готували для всього племені наркотичний напій, який використовували в своїх ритуалах. Нині цей вид кактуса практично не зустрічається в природі, а в США його за наркотичні властивості забороняють тримати в колекціях. Ще один цікавий вид кактуса у колекції п.Токаренко — ехінокактус Горзона. Він виростає в діаметрі до 1,5 м. А його жовті колючки подекуди виростають до 10 см. В Мексиці у давнину його через це застосовували замість тортур, караючи таким чином чоловіків за злодіяння.
Міфи про кактуси Юза Сергіївна може розповісти безліч цікавого про кактуси. Адже за все життя перечитала гору книг про цей вид рослин. І хоч за спеціальністю будівельник, а останні роки перед виходом на пенсію працювала на радіозаводі техніком, не кожен біолог зважиться з нею сперечатися у знаннях про цей вид рослин. Адже справжній кактусист, як говорить вона, — це той, хто вирощує кактуси від насіння до насіння. Тобто ввесь процес догляду за ними випробував на собі. Таких у Рівному лише кілька. Сама п.Токаренко 15 років сіє кактуси. Щоб набрати землі для рослин ходить у парк або їздить до клеванського лісу, пропарює її, збирає та прожарює камінці та биту цеглу, щоб у горщики не потрапили шкідники тощо. За це їй кактуси віддячують красивим цвітінням. До речі, цвітуть вони всі по-різному. Одні через кожні два-три роки, інші — раз у 20-25 років. Втім, навіть ті, які цвітуть часто, можуть так ніколи і не викинути квітку, якщо їх у період цвітіння повертати, переставляти з місця на місце. — Про кактуси існує безліч міфів, — розповідає п.Токаренко. — Наприклад, вважають, якщо поставити кактус біля комп’ютера чи телевізора, то він поглинатиме радіоактивне випромінювання. Але це не зовсім так. Адже для того, щоб кактус дійсно вбирав випромінювання, він має стояти безпосередньо перед екраном. Причому він поглинатиме лише ті промені, які на нього потраплятимуть. Втім, кактуси корисні в іншому. Приміром, якщо всі рослини вдень виділяють кисень, а вночі — вуглекислий газ, то кактуси виділяють кисень цілодобово. Тобто вони найкращі очищувачі повітря. Цілковитий міф і те, що у людей, які вирощують кактуси, не складається особисте життя, оскільки їм доводиться вибирати: захоплення чи сім’я. Наприклад, чоловік п.Токаренко ( до речі, військовий за фахом) не те що не заперечував проти захоплення дружини, а навіть допомагав їй з вирощуванням кактусів. А після його смерті саме захоплення кактусами допомогло жінці вийти зі стану депресії й повернутися знову до звичного життя. Не створює захоплення проблем у сімейному житті і в інших кактусистів. Втім, якщо за кордоном вирощування кактусів суто чоловіче заняття, то в нас, навпаки, — більше цим займаються жінки.
Кактусистів витіснили масажисти? — Раніше в Рівному було товариство любителів кактусів, — зітхає п.Токаренко. — Ми збиралися в Будинку природи. Там у нас була спеціальна кімната. Час від часу ми влаштовували в місті виставки кактусів. Спілкувалися з кактусистами з інших міст тодішнього СРСР, обмінювалися насінням. Поступово все змінилося. В кімнаті, де ми збиралися, влаштували масажний кабінет. Ми стали помічати, що після його відвідувачів кактуси подекуди залишаються зламаними, зникає зібрана нами література. Поступово нас з Будинку природи взагалі витіснили. Тож тепер кактусисти, а їх у місті близько 15 чоловік, ніде не збираються. Хіба зрідка ходять в гості одне до одного. Ми є членами всеукраїнського товариства любителів кактусів. Але воно нині діє лише формально.
