Українське мистецтво плавно переходить на холодильники. Художник Володимир Лутюк власні картини старого Рівного переніс на сувенірну продукцію. Туристи її охоче купують, бо ж вона відрізняється від шаблонної, незалежно від того, купленої у Карпатах чи Криму. Володимир Лутюк впевнений, що від такого подвійного мистецтва виграють і художники, і поціновувачі їхньої творчості.
— Магніти розходяться на ура, — розповідає пан Володимир. — Ми живемо у матеріальному світі, де художникам також потрібно заробляти, а покупцям хочеться знайти щось красиве за меншу плату. На магніти я переношу свої роботи із серії "Старе Рівне". Картину не кожен може придбати, а ось магніти розбирають. На звороті я залишаю свої координати. Якщо людям подобається намальоване, вони можуть зателефонувати і купити оригінал. Таке, до речі, вже траплялося. Володимир Лутюк розповідає, що малювати такі картини непросто. На відміну від Львова чи навіть Луцька, де збереглося старе місто, у Рівному практично немає історичних архітектурних будівель. Автору доводиться відштовхуватися від тих, що є: в основі чи не всіх його картин Свято-Воскресенський собор та колишній костел святого Антонія, в якому нині органний зал. Проте перш ніж взятися за картини, пан Володимир обходив усі старенькі вулички Рівного, вивчив, як покладена цегла на кожному давньому будинку, як розташовані балкони. Художник у кожен малюнок вносить свій сюжет: на тлі старого Рівного розгортаються любовні сцени, прогулюються рівняни у святковому одязі, їдуть карети, яких, можливо, у Рівному ніколи й не було. — Люди завжди ностальгують, — вважає Володимир Лутюк. — Ще до мене помітили, що цю ностальгію можна не лише перетворити у мистецтво, а й заробити на ній. Коли малюю, вірю, що мої роботи принесуть комусь задоволення і, може, навіть щастя. Я не раз помічав, з яким захопленням рівняни розглядають виставки старих фото. А картина все-таки більше зачіпає почуття, вона глибша. Володимир Лутюк переважно малює пейзажі, ретрокартини. Хоча на замовлення все-таки намалював кількох людей, одягаючи їх у старовинне вбрання. Трапився навіть кумедний випадок, пов'язаний із портретом білявої дівчини, який художник виставив на продаж. — Картину купили американські українці, а потім зі США телефонували мені і питали, чи зможу я намалювати багато портретів. Я погодився, але був радий, коли вони так і не відгукнулися. Портрет — це не моє, — додає пан Володимир. Володимирові Лутюку нині 64 роки. Хист до пензля показав ще коли навіть не вмів говорити. Коли Володимира хрестили, він все намагався схопити помазок. Лутюк не організовував власних виставок і не збирається. Каже, важко зібрати картини, бо ж їх швидко розкуповують. Окрім того, художникові не подобається, як відбуваються виставки. Вважає себе ще не вартим овацій. Проте його картини можна знайти у багатьох художніх салонах Рівного і навіть Одеси. А молодша дочка пана Володимира популяризує картини батька на виставках народних умільців та через магнітики. Займатися сувенірною продукцією батько доручив саме їй.
