Серед глобальних проблем сучасності існує проблема глобального потепління планети — процес, який вивчається, але вивчати який дуже складно, оскільки він має безліч різних параметрів, і має певний соціальний опір, опір науковому консенсусу про існування глобального потепління. Цей опір отримав назву кліматичний скептицизм, який сам по собі став чи стає предметом дослідження: що з ним робити, як його пояснити і як з ним боротись?
Чому тема кліматичного скептицизму важлива? Чому вчені не можуть начхати на громадську думку, яка не згодна з даними науки, і спокійно займатись дослідженням? Ситуація знання змінюється завжди, але сьогодні вона змінилась ще й з погляду того, що фундаментальна наука опиняється під загрозою, оскільки самі механізми фінансування стають все більш проблематичними, роль держави падає, роль позадержавних інститутів зростає, мережа та мережеве поширення знання теж стало важливим фактором.
Одним словом, структура, яка стосується, наприклад, клімату, така, що є наука, яка займається виробництвом знання, — вона надзвичайно розгалужена і часто погано комунікує між собою, — є консультативні міжнародні структури, які займаються координацією дослідження і в яких представлені як люди науки, так і люди, скажімо, з міністерств, наприклад, екології чи охорони навколишнього середовища, є різні освітні інституції, кафедри, факультети, популярні журнали, і є громадська думка, яка існує у вигляді реплік, листів, блогів і яка здійснює зворотний вплив в тому числі на фінансування науки. В цьому сенсі те, що відбувається на цьому четвертому поверсі, в громадській думці, так само важливо для виробництва кліматичного, екологічного знання.Виходить, що сам феномен кліматичного скептицизму виявляється чинником, не враховувати який абсолютно неможливо. Вчені не можуть абстрагуватись від людей, які дотримуються того чи іншого різновиду кліматичного скепсису — цих різновидів чимало, і вони не можуть сказати: «Ну, добре, ви думаєте, що Сонце крутиться навколо Землі, — це ваша справа».
Які причини кліматичного скептицизму? Вони різноманітні. Однією з таких причин можна назвати когнітивний дисонанс, а саме розрив між тим, що людина знає, і тим, що вона може зробити. Тобто той факт, що наша цивілізація розвивається так, що завдає ймовірного збитку цивілізації завтрашній, є чинником, який настільки заважає нашому комфорту, що свідомість мобілізує свої ресурси на те, щоб це заперечувати, для того щоб нормально функціонувати.
Презентація знання все більше організується за медійною, а не когнітивною логікою. Тут можна говорити про переструктурацію індивідуального знання. У домережеву епоху, наприклад, людина мала одну конфігурацію знання, мала уявлення, що є основним стволом якоїсь науки і що є відгалуженням. Сьогоднішні пошукові системи руйнують такі уявлення. У людей певного віку вони не можуть бути так легко зруйновані, але у молоді вже немає уявлення про стовбур і так далі. Їх уявлення про науку задає їх пошукова рутина, вони можуть діставатись дальніх гілочок знання зовсім необов'язково по стовбуру, пошукові системи забезпечують їм доступ з будь-якої точки, з будь-якого слова і так далі.
З іншого боку, саме уявлення про знання задається медійною логікою. Наприклад, журналісти, телевізійники знають про те, що тема, яка отримала суспільний консенсус, перестає цікавити людей. Створюється штучна конфліктність у думках, щоб підігріти інтерес публіки. Схожий випадок описаний, наприклад, в тютюновій індустрії, коли вчені стали звертатись до медіа, щоб ті повідомили про безперечну шкоду тютюну для здоров'я. У медіа стали їм відмовляти або погоджуватись лише за умови, що вони приведуть опонента. Їх мало цікавило, що опонентів немає або що їх вкрай незначна меншість, вони потрібні за медійною логікою.
У цьому сенсі сама структура суспільного знання про клімат будується саме таким чином, що на будь-яке досягнуте знання йому необхідно протиставити антизнання. До того ж сьогодні сам статус експертної думки також піддався переструктурації. Саме поняття експертизи багато в чому себе дезавуювало, багато в чому себе викрило, створюється багато псевдонаукових інституцій, куди потрапляють або дисиденти загального наукового мейнстріму, або люди із суміжних областей, і створюються державні, або парадержавні, або міждержавні, або позадержавні наукові установи. Тут знову ж напрошується аналогія з тютюновою індустрією, яка створила спеціальну наукову раду тютюнової індустрії.
Хоча знання стало сьогодні набагато доступнішим, ніж, скажімо, століття тому, вчені скаржаться на те, що школярі все менше знають і все менше розуміють функціонування світу і функціонування самої науки. Зокрема, ненаукове середовище часто приймає невизначеність, яка є ознакою наукового знання, за якийсь його крах. Вчені самі не можуть домовитись, і це для обивателя стає аргументом на користь того, що наукове знання не отримане.
Сьогоднішнє наукове знання часто носить імовірнісний характер, і, якщо вдається підняти ймовірність правильності теорії з 20% до 40%, це вже колосальний науковий результат. Для обивателя тут немає ніякого результату. Як і раніше можна сперечатись, і ці характеристики наукового знання, а саме, що знання постійно має справу з невизначеністю, недостатньо пояснюються простому громадянину. В результаті обиватель, споживач цього вульгаризованого знання плутає наукову невизначеність із сумнівом, який, як і в тютюновій індустрії, є породженням медійної логіки, яка спонукає людину не вірити науці, будить його критичний потенціал, апелює до його індивідуального картезіанства і так далі.
Звичайно, загальна тенденція в тому, що кліматичний консенсус, а саме уявлення про те, що: а) сьогоднішній розвиток цивілізації сприяє глобальному потеплінню, б) можлива адекватна людська реакція на ці процеси, яка може ці процеси хоча б загальмувати, — пробиває собі дорогу, але ще дуже багато залишається зробити.
postnauka.ru
