Щедро ілюстроване 330-сторінкове видання у твердій палітурці написала молода рівненська дослідниця Анастасія Обарчук, яка у Межирічах провела все дитинство. Фінансову частину недешевої роботи взяв на себе бізнесмен і депутат Рівненської облради Анатолій Жуковський, також межирічанин.
У виданні йдеться про життя та побут польських магнатів, які були власниками населеного пункту, про палац Стецьких, в якому нині розташований інтернат, а на початку ХХ сторіччя на його території навіть були тенісні корти і ботанічний сад, який потім перевезли до Софіївки. Неодноразово згадується ще одна «фішка» села — величний, але закинутий нині костел Святого Антонія. Свого часу там розташовувався навіть колегіум ченців ордену піарів, який був одним з найвідоміших освітніх осередків на Волині у XVIII-XIX століттях.
До речі, у цьому селі є аж три архітектурні споруди, які визнані пам’ятками національного значення — окрім цих двох, йдеться й про Петропавлівську церкву. Село цікаве ще й тим, що у 1839 році волинський губернатор пропонував зробити Межиріч Корецький (таку назву село мало раніше) центром повіту замість Рівного, а також була думка, що село підійде під статус губернського центру замість Житомира. Як і Рівне, Межиріч був єврейським селом — тут до війни мешкало майже три тисячі євреїв.
Книга написана на основі документів з архівів Києва, Житомира, Львова та Рівного, польських мемуарів, спогадів корінних мешканців Межиріч.
