У кабінеті вчителя сидить хлопчина років десяти. Він хоче бути кобзарем і прийшов на іспит, щоб вступити до нового класу. Його просять постукати олівцем по столу (повторити ритм), дивляться на пальці (чи вони придатні для гри на музичних інструментах), просять заспівати куплет будь-якої пісні. Якщо бажаючі вступити до математичного класу здавали фізику й математику, то майбутніх музик відбирали за музикальними даними. Зазвичай в обласному ліцеї діти навчаються з восьмого класу, але цього року з 22-х хлопців було сформовано ще й п’ятий — клас кобзарів. Очолювати його буде теж кобзар, заслужений діяч мистецтва України Володимир Горбатюк, який розповів про нову школу.
У кабінеті вчителя сидить хлопчина років десяти. Він хоче бути кобзарем і прийшов на іспит, щоб вступити до нового класу. Його просять постукати олівцем по столу (повторити ритм), дивляться на пальці (чи вони придатні для гри на музичних інструментах), просять заспівати куплет будь-якої пісні. Якщо бажаючі вступити до математичного класу здавали фізику й математику, то майбутніх музик відбирали за музикальними даними. Зазвичай в обласному ліцеї діти навчаються з восьмого класу, але цього року з 22-х хлопців було сформовано ще й п’ятий — клас кобзарів. Очолювати його буде теж кобзар, заслужений діяч мистецтва України Володимир Горбатюк, який розповів про нову школу. — Для того, щоб відібрати дітей для нового класу, брав бандуру та їздив по школах Рівенської області. Я збирав чотирикласників, грав на інструменті, співав та розповідав, хто такі кобзарі. Прослуховував дітей, які зацікавились, відбирав талановитих, а потім переконував батьків перевести хлопців до цього класу. — Яким чином буде організовано навчання? — Діти займатимуться протягом цілого дня — до обіду будуть вчитися за звичайною загальноосвітньою програмою, а після обіду так, як у музичній школі. Діти будуть грати на бандурі, фортепіано, сопілці, а згодом і на старосвітській кобзі та бандурі. В нас буде свій хор і ансамбль. Здавалося б, чому просто не віддати дитину в музичну школу? Але в нас найголовнішим є виховний процес, бо кобзар — не звичайний музикант і співак, а носій національної ідеології. Тому в їхньому репертуарі обов’язково будуть кобзарські пісні, діти будуть вивчати історію, традиції та філософію кобзарства. І якщо вдасться виховати хоч кількох справжніх кобзарів, то можна спокійно помирати. — Чиєю ідеєю було створення такої школи? — Ще за Радянського Союзу в 1989 році я заснував Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва, яка знаходиться недалеко від Києва. Зелене світло цій ідеї дав Борис Олійник і допоміг все організувати. На день відкриття Компартія висунула вимогу піднімати червоний прапор і грати радянський гімн. Звичайно, цього всього не було, але і Горбатюка там теж не стало. Пару років тому мене запросили повернутися й допомогти вивести школу з кризи. Це вдалося зробити протягом одного року. Діти вступають у вищу кобзарську школу без музичної освіти, і щоб підняти заклад, я вирішив створити підготовчу базу в Рівному. Цього разу мені допоміг тодішній голова ОДА Василь Червоній, управління освіти виділило гроші на ремонт, облаштування нових кабінетів та на музичні інструменти. В ліцеї діти будуть навчатися до дев’ятого класу, а потім за бажанням виберуть собі профіль у тому ж закладі або продовжать навчання у Стрітівській школі чи Рівенському музучилищі. — Володимире Григоровичу, ви збираєтесь виховувати кобзарів, а як самі стали кобзарем? — Для мене з дитинства кобзар — це святе поняття, пов’язане з Шевченком. У п’ять років бабуся навчала мене читати й писати за «Кобзарем» і сама знала майже всю книгу напам’ять. У той час, коли я навчався в Кіровоградському музичному училищі, викладання було російською мовою, а я свідомо писав конспекти українською й відповідав теж українською, за що довелось закінчувати училище заочно. Моя спеціальність — хормейстер, але бандуру придбав і вчився грати самостійно. Побудував хатинку в Каневі поблизу Чернечої гори і 13 років відспівав на могилі Тараса Шевченка.
