Ще за кілька місяців до початку навчального року батьки майбутніх першокласників починають турбуватися про те, в яку школу піде їхня дитина. Усупереч поширеній думці про «моду» на заклади так званого нового типу, кількість таких закладів та класів для обдарованих дітей у Рівному поки що нижча, ніж загалом в Україні.
Нині у місті функціонує 135 шкільних приміщень, з них 25 збудовані до 1965 року і вже двічі за свій вік потребували капітального ремонту. За останні роки школа №10 — єдина, в якій провели ремонт з відселенням учнів. Щоправда, капітально відремонтували також школу №3 до її 100-річчя. Узагалі ж питання реконструкцій та добудов шкіл залишається гострим через недостатнє фінансування. Управління освіти залучає кошти різних фондів та програм на підтримку споруд, ремонт дахів, систем тепло— та водопостачання та вікон, але цих сум навіть разом з бюджетними не вистачає. Розроблений гарний проект добудови, наприклад, НВК «Престиж». При його вартості близько 17 мільйонів гривень освоєно 2 мільйони. Цьогоріч у бюджеті передбачено 800 тисяч, але їх ще не виділили, тож на закінчення корпусу до 1 вересня, на жаль, надій небагато. Не прийме цьогоріч у свої стіни учнів і школа №14, яку через її ветхість вирішили не реконструювати, а збудувати нове приміщення на вул.Боженова. Будівництво розпочали у 2003 році, але цього року його не завершать. Імовірно, школу, яка має функціонувати як навчально-виховний комплекс, здаватимуть в експлуатацію поетапно. — Побутує думка, що деякі чиновники від освіти на догоду власним амбіціям перепрофільовують звичайні школи у заклади нового типу — гімназії, ліцеї, навчально-виховні комплекси, — розповідає начальник управління освіти Рівненського міськвиконкому Віталій Новак. — Хочу на це зауважити, що, по-перше, приватних шкіл у нашому місті немає взагалі, по-друге, випускники таких шкіл мають очевидні переваги при незалежному оцінюванні і при вступі до вищих навчальних закладів і, зрештою, кожна сім’я вільна у виборі школи для своєї дитини. Однак якщо, скажімо, в НВК «Престиж» надійшло близько 200 заяв від батьків, а школа набирає в 1-й клас лише 60-65 дітей, то саме це й свідчить про бажання батьків віддавати дітей, незважаючи на існування плати за додаткові освітні послуги, саме в такі, камерні школи, де директор знає кожну дитину. Але якби такі школи не були школами повного дня, якби у них не було додаткових занять, поглибленого вивчення іноземних мов, то й плати у них не брали б, але й школа була б не та, що є. «Престиж» працює у приміщенні колишнього дитячого садка, тут бракує навчальних площ, тому ми вирішували, чи залишати у ній навчатися 10-й клас (нині тут найстарший — 9-й клас), чи переводити дітей в інші школи. Проте батьки лише однієї дитини сьогоднішніх 9-класників висловилися за переведення, усі інші бажають, аби діти продовжували вчитися саме тут, навіть незважаючи на брак місця. Результати навчання переконують: 160 учнів цієї школи були переможцями або призерами міських та обласних олімпіад і конкурсів. Школа у числі п’яти закладів освіти міста атестована з відзнакою. На думку п.Новака, малі школи мають переваги перед великими. Якщо в школі лише учителів працює близько 200, то директор не може добре знати їх усіх, і про індивідуальний підхід до кожного учня турбуватися практично неможливо. Також у великих вчительських колективах існує конкуренція, в них легше «сховатися» і важче сформувати міцні шкільні традиції. Колись у школах було заведено, щоб директор щоранку зустрічав учнів перед входом у школу. Приміром, у часи роботи п.Новака у школі №12, найбільшій у місті, він теж зустрічав усіх вранці, бачив увесь процес від його початку, коли і як приходять на заняття учні, а коли — вчителі. З побаченого мав більш повне уявлення про щоденне життя очолюваного колективу, аніж мав би у стінах свого кабінету. І все ж він вважає, що у школі оптимально має бути не більше трьох паралельних класів, інакше процес перетворюється на такий собі конвеєр.
