На рівненському Поліссі, багатому бурштином, нині відносно спокійно. Причина того, що бурштинокопачі зменшили свою активність, — у ціні на каміння, яка торік впала чи не втричі через зменшення попиту на китайському ринку.
Проте цього року на півночі області знову пожвавішає. Бо ж землі, порушені внаслідок незаконного видобутку і де ще фактично працюють старателі, відійдуть приватним фірмам, які за кілька років мають провести рекультивацію, але перед тим добути залишки бурштину.
Рекультивувати знищені землі (а це, за попередніми підрахунками, понад 2,6 тис. га поліських районів Волині, Рівненщини та Житомирщини) Кабмін у 2016 році дозволив тільки державним компаніям, тобто фактично «Укрбурштину» та «Бурштину України».
Торік лісгоспи визначали перелік та площі порушених ділянок, і наприкінці 2017-го державні компанії взялися за виготовлення потрібних документів, зокрема, проекти рекультивації та оцінки впливу на довкілля, яку вимагає Міністерство екології і яку проводять на замовлення науковці.
Експерти підійшли до справи з ентузіазмом і встановлюють значно більші площі порушених територій, аніж нарахували лісівники.
Так, до прикладу, одна з ділянок, яку мав би рекультивовувати «Бурштин України» біля Клесова Сарненського району, збільшилася з 28 до 56 гектарів після оцінки вчених.
Попри те, що Кабмін дав дозвіл на рекультивацію, що включає довидобуток бурштину, тільки державним підприємствам, останні мають право найняти підрядників.
«Бурштин України» вже уклав кілька угод з місцевими та київськими фірмами, які дають власні кошти на виготовлення документів, експертизи, зобов’язуються надати техніку для земельних робіт і провести рекультивацію, коли бурштину на ділянці не залишиться, або й одразу, якщо запасів для промислового видобутку не знайдуть.
Проте у типовому договорі, який підписує «Бурштин України» з приватними фірмами, прописано, що використовувати добутий бурштин вони не мають права. Офіційно усе каміння має потрапляти на виробництво «Бурштину України», а вже останнє повинне розраховуватися з підрядниками коштами.
Або напівобробленим бурштином, який підрядники матимуть першочергове право викупити за спеціально розробленим тарифом, що враховуватиме їхні витрати та витрати самого «Бурштину України».
Наразі у «Бурштині України» найбільше хизуються партнерством із компанією «World Аmber Ukraine», яка позиціонує себе як перший екобренд бурштину в Україні.
За словами в.о. генерального директора ДП «Бурштин України» Дмитра Тяглія, цей підрядник — дочірнє підприємство американської компанії і претендує на ділянку у Володимирецькому районі.
За даними держреєстру, ТзОВ «Уорлд Ембер Україна» і справді має американські інвестиції — 247 тис. грн. у статутний капітал вклала компанія «World Amber Corporation», зареєстрована на Уолл-Стріт у Нью-Йорку.
За даними українського реєстру, належить американська компанія, створена у 2016 році, канадійці Давлетті Білаловій. Проте в американських базах даних можна відшукати інформацію, що керує компанією людина з цілком українським корінням — Олег Ситник, президент Асоціації українсько-китайського партнерства.
Окрім того, в української доньки є ще одна співвласниця, а заодно і директорка — киянка Євгенія Ромадіна. Разом із згаданою американською корпорацією вона є власницею ще однієї фірми, створеної торік, — «Шовковий шлях України».
Окрім української дочки, підписали договори з «Бурштином України» ще три місцеві фірми та одна київська. ТОВ «Рівнемінералінвест» було створено у 2014 році і належить колишнім керівникам «Укрбурштину» Павлові Ніколаєнку та Дмитрові Нітовському, а також одеситу Цюй Бо, який має левову частку у статутному капіталі товариства (7 тис. грн. із загальних 10 тис. грн.).
Дмитро Нітовський — серед співзасновників ще одного підприємства, яке підписало договір з «Бурштином України», — товариства «Нерудпром Авто». ТзОВ зареєстрували у 2013 році, проте за даними держреєстру, в січні воно змінило керівників. Окрім пана Нітовського, до співзасновників входять рівнянин Олександр Юра та мешканка Чернігівщини Ельвіра Небрат.
Третє підприємство з Рівного — «Рівнеекозахист», створене торік і зареєстроване на трьох осіб: знову ж таки Дмитра Нітовського, а ще рівнянку Оксану Вашай та Віталія Сокотуна, відомого арбітражного керуючого, який був ліквідатором кількох підприємств на Рівненщині.
Київське товариство «Чисті береги» належить Михайлові Гуменюку. За даними з Інтернету, пан Гуменюк працював бухгалтером на підприємстві «Бориспільбуд», що підпорядковане «Компанії з управління активами «Капітал Груп».
Процес рекультивації займе роки. Договори підряду із фірмами підписують на п’ять років. Під час робіт обіцяють залучати місцевих, проте інвестиційних договорів, які вимагала обласна рада від усіх фірм, які хотіли видобувати бурштин, найімовірніше, не буде, як і плати за землю.
Тож місцеві громади матимуть найближчими роками, поки триватиме довидобуток каміння, 5% сплаченої ренти та податки із зарплати.
Втім, як зазначає голова Володимирецької РДА Володимир Хоружий, інвестиційні угоди і так не працюють. Фірма «Інклюз-8», яка отримала у 2016-му дозвіл на видобуток каміння в районі, сплатила тільки 100 тис. грн. з обіцяних двох мільйонів інвестицій — і зникла.
.JPG)
Дмитро Тяглій, в.о. генерального директора ДП «Бурштин України»:— Шукаємо підрядників, проте насправді охочих мало. Ми не відмовили ще жодній фірмі, яка до нас зверталася. Хіба тільки розірвали угоди з тими, що не виконували своїх зобов’язань: не сплачували кошти на виготовлення проекту рекультивації та на оцінку впливу на довкілля.
На нашому сайті, як і на сайті Держлісу, опублікована інформація для охочих взятися за рекультивацію. Як тільки до нас приходять, ми одразу заявляємо: обирайте ділянку або навіть кілька ділянок, проплачуйте виготовлення документів — і працюйте.
Після того, як буде встановлено, що на ділянці є ще залишки бурштину, ми подаватимемося на отримання спецдозволу на видобуток, який потрібен, щоб сплатити податки та розрахуватися з підрядниками.
Бюджетних коштів на рекультивацію, варто наголосити, не залучають. А держава ще й отримає у бюджет 25% ренти.
Якщо на ділянці не виявиться бурштину або його буде замало, щоб покрити всі витрати відповідно до договору, підрядник все одно повинен за власні кошти рекультивувати територію. В іншому випадку будемо судитися. Тобто держава у будь-якому разі залишається у виграші.
Але варто зауважити, що наші підрядники виконуватимуть лише земляні роботи. Видобутий бурштин забиратимемо ми.
Проте реальні залишки бурштину після нелегального видобутку невеликі. Наприклад, на ділянці, де наразі працює «Бурштин України», старателі вісім разів туди-сюди проходили.
Те каміння, що лишилося, там настільки перемішане у землі, що нам потрібно пересівати все, а не тільки породоносний горизонт. Це спричинить додаткові витрати.
Ми тільки починаємо працювати у напрямку рекультивації, ще не з’ясовано, чи буде вона економічно вигідною. Думаю, якщо вигода стане очевидною, відбою від підрядників не матимемо.
У будь-якому разі, гірше, аніж є нині, не буде. Ми також рекомендуємо підрядникам залучали до робіт місцевих. Це, зокрема, зніме напругу у відносинах з бурштинокопачами. А американська компанія ще й планує вкласти кошти в інфраструктуру: робити дороги.
Дмитро Нітовський, співзасновник трьох підприємств, які підписали договори з «Бурштином України»:
- Рекультивація розпочнеться не так швидко, як хотілося б. По-перше, дуже багато бюрократичної волокити: потрібно виготовити чимало документів, без яких, як на мене, можна було б обійтися. Наприклад, наукове обґрунтування Академії наук – це просто викачування грошей. Бо ж є висновки екологічної інспекції, державного підприємства «Геологічна експедиція», Держлісу – їх достатньо, щоб визначити ступінь пошкодження земельних ділянок і обсяги робіт. А далі ще погодження Мінекології, виготовлення проекту рекультивації.
Окрім того, об’сяги робіт великі. Ми підписали договорів десь на 50-60 гектарів, які потрібно рекультивувати на глибину до 10 метрів. Тобто це 600-800 тис. кубів ґрунту потрібно переробити. Тож якщо комплексно підходити до рекультивації, а не поверхово, то вона займе не один рік.
Рекультивація дуже дорога. Ми її проводитимемо тільки завдяки інвесторам з Німеччини, США, які погодилися вкласти кошти в екологію України. Прибутку від цієї справи вони не бачать. На їхньому місці я б не ризикував вкладати кошти у такі проекти. Але їм це вигідно робити, оскільки у їхніх країнах діють норми, за якими для компаній, що вкладають гроші в екологічні програми, зменшують податки. Також інвесторів цікавлять проекти, які можна паралельно буде виконувати в Україні. Наприклад, з ремонту доріг.
Сама по собі рекультивація невигідна. Відповідно до законодавства, держава в особі Держлісу гарантує оплату підрядникам тільки після виконання робіт, тобто це може бути через три-п’ять років.
Нам, українським фірмам, це вигідно, бо ми отримаємо замовлення, задіємо свою техніку, людей, наберемо місцевих на роботу.
Інвесторів ми шукали переважно самі. А три фірми залучаємо, бо такою була одна з вимог інвестора. Як кажуть, не можна носити всі яйця в одному кошику. Інвестори, вкладаючи кошти у кілька фірм, які працюватимуть у різних районах, матимуть менші ризики.
Щодо бурштину, то він залягає розсипчастими покладами. Невідомо, буде на ділянках, які ми взяли, бурштин чи ні. Тому інвестори і не мають стовідсоткової гарантії, що їм окупляться рекультиваційні роботи.
Алла САДОВНИК.
